– Ганно, ти кого всім цим годувати збираєшся? – засміявся Віктор, побачивши скільки дружина приготувала їжі. – Слухай, тут таке діло… Увечері до нас гості прийдуть, – повідомила Ганна. – Ну якщо вже домовилася, куди діватися, – погодився Віктор. В четвертій годині дня у двері подзвонили, на порозі стояли родичі Ганни. Віктор з дружиною зустріли їх, посадили за стіл, поїли, поспілкувалися. Ближче вечора, Ганна почала збирати зі столу, Віктор вирішив їй допомогти. Чоловік відніс порожні тарілки на кухню і вирішив забрати свій телефон з зарядки у спальні. Віктор відкрив двері у спальню і застиг від побаченого

Віктор увійшов на кухню і засміявся:

– Аня, ти кого всім цим годувати збираєшся? Збиралися ж удвох посидіти з тобою ввечері.

– Слухай, тут таке діло… Бондаренки ввечері приїдуть. Я не встигла тобі сказати.

– Твій родич із сім’єю? – Віктор насупився.

Перспектива чужих людей у будинку його зовсім не тішила. Та й візити цієї родини зазвичай нічим добрим не закінчуються.

– Ну так. А що з твоїм обличчям?

– Наче ти не знаєш. Я дуже не люблю сторонніх вдома.

-Але ці «сторонні» – мої родичі. – Наполягала Ганна.

Вона звикла заступатися за свою сім’ю та всіх, хто до неї належить. Але цих родичів вона справді бачила рідко. Однак суті це не змінює.

– Та роби, як знаєш. Але особисто я їх розважати всі свята не маю наміру. Тому культурну програму вигадуй сама, – заявив Віктор.

– Придумаю. Не сумнівайся.

Ганна замислилась. Коли чоловік так говорить, це не віщує нічого доброго. Якщо він вирішив не розважати гостей, то робити цього він не має наміру. Ну і добре. Аби з кислим обличчям не сидів. А він це вміє. А зараз все-таки свято і зовсім не хотілося б псувати ні з ким стосунки. Щоб відволіктися, Ганна продовжила готувати.

Шумне сімейство Бондаренків порушило затишний побут Ганни та Віктора о четвертій годині дня. Віра Петрівна привезла з собою валізу пліток і дорожню сумку чуток. Причому ці плітки і чутки торкнулися майже всіх друзів, знайомих та сусідів, навіть тих, про яких Ганна і чути не чула.

– А Катя з третього під’їзду знову заміж вийшла! – поїдаючи четвертий еклер, сплеснула руками тітка Віра. Активна жестикуляція призвела до того, що крем з еклера випав прямо на штани чоловіка тітки Віри, В’ячеславу Андрійовичу або просто дядькові Славку.

– Віра, ну ти дивись що робиш! Рот відкрила і махає своїми тістечками.

– Славко, заспокойся! Іди у ванну та замий. Нічого страшного. Ганно, будь добра, покажи йому, де у вас що. Вітя, уявляєш, Катерина-то знову одружена.

– Уявляю. Знати б ще, що за Катерина, – пробурчав Віктор. Найменше йому зараз хотілося з’ясовувати подробиці чужого особистого життя.

– Ну як же… Катя – це дочка Микитенків, Марії та Дмитра. Це сусіди мами Ганни. Налий мені, будь ласка, ігристого. – По-господарськи накладаючи собі закусок, попросила Віра Петрівна.

– Оце у вас апетит! – Не втримався від подиву Віктор.

– Ну, у нас таких різносолів не буває, ми люди прості. А у вас тут все таке смачне. Ганна твоя – скарб. Таку дружину собі відхопив! – Віра Петрівна жартівливо тицьнула в бік почервонілого господаря будинку.

– Тітка Віра, ну що ви … – Ганна, що увійшла до кухні, почула розмову і поспішила врятувати чоловіка від розмов з родичкою. І треба сказати, вчасно. На історії про тітку Галю з… він навіть не пам’ятав звідки, Віктор почав втрачати терпіння.

Хоча, треба сказати, Ганну теж стомили галасливі гості, які примудрилися за вечір з’їсти тижневий запас продуктів, завантажити непотрібною інформацією та виявити чудеса безпардонності. Але вона майстерно зображала привітність та гостинність. А Віктор сердився. І стримувати роздратування йому було дедалі важче.

Укласти гостей вирішили у спальні, бо Віра Петрівна сказала, що у В’ячеслава Андрійовича нездужає спина і йому потрібна більш рівна поверхня, ніж диван у вітальні. Це сповнило чашу терпіння Віктора.

– А що відбувається? – не витримав він.

– Та кажу ж, спина в нього, – здивовано відповіла Віра Петрівна. – Ганна нам і постелила у вас.

– Я не про ліжко. Ви завітали до нас, забрали весь простір, З’їли всі продукти, якими ми могли б харчуватися цілий тиждень, то ще й мою спальню відбираєте! Що ви за люди? – Віктор остаточно втратив самовладання.

– Вітя, що з тобою, любий?

– І не називайте мене Вітя, мені не п’ять років.

– Ну, вибач, будь ласка… – почала було Віра Петрівна, але чоловік зупинив її: – Віро, та чого ти перед ним лестишся? Теж мені пан. Міг би так сказати, що нам не радий. Збирайся, поїдемо.

– Але ж куди ви? – Втрутилася Ганна. – Перестаньте негайно! Вітя припини!

-Ганно, дякую. Але нам справді краще їхати. Вибачте за турбування. Гроші за продукти переведу тобі на картку.

Як тільки за гостями зачинилися двері, Ганна втомлено опустилася на стілець. – Погано вийшло…

– Та все нормально, Ганно. Давно настав час відвадити цих халявщиків. Вічно приїжджають на все готове.

– Ти знаєш, я не шкодую такої дрібниці для близьких людей.

– Одумайся! Які вони тобі близькі? Вони не думають ні про тебе, ні про твою родину, ні про твій комфорт. Хіба близькі так роблять?

Ганні не було чого заперечити чоловікові. Справді, бувають такі родичі, які не приносять нічого, окрім турбот та клопоту.І нічого. Ображаються і перестануть. Зате наступного разу задумаються про справжнє значення слова «родичі».

КІНЕЦЬ.