Одружившись, ми з чоловіком переїхали жити до його мами. Розумію, молода сім’я має жити окремо від батьків, але у моєї свекрухи великий будинок, в якому вона жила сама. Богданового тата не стало ще коли мій чоловік був малим. Відколи Богдан навчався, мамі було дуже самотньо, то хоч тепер буде трохи веселіше.

Моя свекруха хороша жінка. Вона з повагою ставиться до наших інтересів, уподобань, не пхається до нас зі своїми порадами, дає нам можливість побути обом.

У свої шістдесят сім Ольга Володимирівна досить активна жіночка. Хоч вона пенсіонерка, але вдома сидіти не хоче. Вже вісім років свекруха працює гувернанткою в одній багатій сім’ї.

Там Ольгу Володимирівну люблять, як свою, та поважають. За увесь цей час господар дому прикипів до неї всією душею. Він вважає Ольгу Володимирівну частиною своєї сім’ї.

На всі свята свекруха отримує від них подарунки, у разі виникнення побутових питань всі зважають на її думку. Та навіть виховання дітей доручають їй.

У тій родині всі члени дотримуються етичних норм. Ольга Володимирівна часто називає їх “аристократами”. Говорить, що з такими, як вони, можна сміливо їхати на зустріч до королеви. Щоразу на вечерю свекруха сервірує стіл та розкладає все приладдя.

Ользі Володимирівні довелося вивчити усі тонкощі, адже і її кличуть за стіл як повноцінного члена сім’ї. Кілька днів вона вивчала, яким приладом що їдять.

І все б нормально, але вона настільки вникла в це, що і вдома стала привчати нас з чоловіком правильно їсти та користуватися всіма столовими приладдями. Це просто нестерпно. Свекруха кожного разу виправляє нас, говорить, чим потрібно брати ту чи іншу страву.

Останнім часом я стараюся біля неї не їсти. Мама смачно готує, тож стриматися не так і легко. Але краще спокійно поїсти потім, аніж слухати її зауваження.

Так я і їм. Крадькома та швидко, щоб часом ніхто не чув. Поївши, ще порцію несу чоловікові, бо в мене він не “королівської крові” і йому цей етикет вже в печінках сидить.

КІНЕЦЬ.