Ми з дружиною живемо у місті. Дітей поки не має, бо хочеться купити власний куточок. Наталя працює вчителем у школі, а я обіймав посаду організатору культурних заходів. Платили на роботі небагато, порадившись з дружиною, ми вирішили, що мені краще поїхати на заробітки за кордон.

Влаштувався я на фірму з виготовлення запчастин. Робота не пильна, правда доводиться цілий день стояти на ногах. Я не скаржуся, бо знаю заради чого це роблю. Працюю я можна сказати вахтовим методом. Три місяці на роботі, три вдома. Звісно, важко стільки часу бути далеко від Наталі, та тільки ми купимо свою квартиру, знайду роботу вдома.

Коли я повертаюся на Україну особливо моєму приїзду радіє теща. «Мій помічний повернувся!» – завжди зустрічає мене цими словами Варвара Сергіївна. Мати дружини жінка не погана, проте має свої нюанси. Окрім Наталі у неї є старший син Петро. Його вона ніколи не зачіпає та не просить про допомогу. Він ще навчається, закінчує аспірантуру.

Варвара Сергіївна покладає на нього великі сподівання. Каже, що він буде вченим або винахідником. Тож нічого відвертати його від навчання такими дрібницями, як фізична праця. Зате мене можна собкати. То паркан полагодити, то дах перекрити, грубку перекласти, подвір’я покосити. Цих завдань так багато, що всі не перелічиш. Коли я повертаюся з роботи, мені хочеться провести час із дружиною та відпочити. Натомість виходить, що я приїжджаю з однієї роботи на іншу. От тільки на цій другій зарплатні не побачиш.

Якось я запропонував тещі продати її будинок в селі. Ну для чого їй такий великий дім та город, якщо вона вже не справляється самостійно й потребує допомоги. Натомість можна купити квартиру у місті й не думати, за що хапатися першим ділом. Варвара Сергіївна образилася на мене за таку пропозицію. Каже, я не розумію. З цим домом у неї пов’язано багато щасливих моментів та приємних спогадів. Продати його те ж саме, що відмовитися від свого минулого.

Старі люди такі сентиментальні та схильні до перебільшень. Наталя теж не має спокою. Кожні вихідні у селі проводить. Щоб мала відпочити та до уроків приготуватися – на маму спину гне. Якби хоч дяку мала, а так постійно чує одні докори. Мені набридло наймитувати у тещі. Коли цього разу повернуся додому, заберу дружину й ми поїдемо на два тижні до санаторію. Навіть попереджати нікого не будемо. Можливо хоч трішки вдасться відпочити.

КІНЕЦЬ.