Я не міг уявити, що життя на пенсії може круто змінитись. Я думав, що старість моя буде як у всіх — з дружиною в нашій квартирі, у вихідні приїжджатимуть онуки, от і вся розвага. Тільки от дочка наро джувати поки не збиралася, вона все кар’єру будувала, так що дідусем мене рано називати.

Але мені дуже нудно стало у квартирі, я захотів переїхати на дачу. Дружина мене особливо не підтримала, сказала, що на дачі їй нудно, треба працювати, а в неї то ноги бо лять, то спина, то голова.

Насправді нічого в неї не бо ліло, вона просто не любила дачу. Постійно, коли ми туди приїжджаємо, мені доводиться робити всю чоловічу і жіночу роботу одному.

Тільки коли гості до нас приходять, то дружина вдає, що вона справжня господиня і метушиться на кухні. Я вирішив, що на цей раз поїду сам. Тим більше була зима, в такий час дружину точно з дому не витягти. Та й помітив я останнім часом, що ми сильно охолонули один до одного.

Живемо не як подружжя, а як сусіди якісь. Я приїхав на дачу, зайнявся ділянкою, багато роботи знайшлося у гаражі. І ось познайомився із новою сусідкою – Стефанією. Вона була просто чарівна. Така приємна та мила жінка. Попросила мене якось Стефанія допомогти їй дров наколоти, то я з радістю.

А вона мене за це почала пиріжками пригощати, сама пекла. Я і забув уже якого це домашнє їсти, адже дружина воліє все замовляти, а не готувати.

Так я став щодня господарювати у Стефанії, а вона мене смачно годувати, то домашній супчик, то котлетки. І вона така легка, весела, дає стільки енергії.

Я зрозумів, що вона моє справжнє кохання. Я вже не можу уявити свого дня без Стефанії. На стільки вона мені в душу запала. Але розумію, що від дружини втекти не вийде. Донька не зрозуміє, родичі засудять.

КІНЕЦЬ.