Я народився із золотою ложкою у роті, у буквальному значенні слова. Мій батько був начальником в одній компанії, мама працювала бухгалтеркою.

Незважаючи на велику кількість грошей у моїх батьків, вони мене дуже любили і цінували, і я вже думав, що мені неймовірно пощастило з ними. Ось тільки одного ракового дня все змінилося.

Мої батьки потрапили у ДТП, і я втра тив їх обох одразу.

В одну мить я втратив усе у своєму житті. Я думав, що тепер мене прихистить дядько, або тітка, ну, як останній варіант, бабуся, ось тільки всі родичі від мене відвернулися.

Все через заздрість. За життя мої батьки не витрачали багато грошей і не давали їх багато кому, через що рідні нам люди стали заздрити і стали далеко нерідними.

І ось, я потрапив до дитбудинку. Жилося там незатишно, особливо після будинку, де я жив із батьками.

Годували, як у в’язниці. Якось біля воріт з’явилася знайома жінка. Це була подруга моєї мами, яку я бачив кілька разів у житті. Виявилося, вона прийшла непросто так, а щоб уси новити мене.

Навіть незважаючи на те, що у неї з чоловіком вже було два сини, мені вони стали братами, і мене вони любили не менше за справжніх батьків. Друзі сім’ї, мені виявилися ріднішими за моїх власних родичів.

КІНЕЦЬ.