Ще у шкільні роки я безтями закохалась у хлопця. Мріяла, що колись ми одружимось. Він був старший за мене на чотири роки. Після закінчення школи, якраз на моєму випускному, Назар запропонував мені зустрічатись. Я була щаслива, що ми нарешті будемо разом.

Поринула в стосунки з головою. Все розвивалось настільки швидко, що вже в дев’ятнадцять я змушена була взяти Академічну відпустку через вагітність. Назар покликав мене заміж і ми, не гаючи часу, розписались. Я бачила, що коханий не мав великого бажання створювати сім’ю, але намагалась гнати від себе такі думки, хотілось вірити у краще.

Ми ж не одні такі. За час, доки зустрічались, багато наших знайомих та друзів вже встигли побратись та народити дітей. Назар не хотів поспішати, хоча я йому не раз натякала, що пора б вже узаконити наші стосунки.

Тож коли він дізнався, що стане батьком, діватись було нікуди. Тим паче до рішення одружитись, його підштовхнули батьки, які хотіли, щоб онук чи онучка зростали у повній сім’ї.

Та за три місяці до пологів, Вадим зник. Він просто не прийшов після роботи додому та не виходив на зв’язок. Лише на другий день написав скупе повідомлення, що у нього є інша і він житиме з нею.

Мене ж попросив не шукати його та не чекати. Згодом, я дізналась, що він переїхав у інше місто. В мене вразило, що спільні знайомі знали про його роман на стороні, а мені ніхто навіть не натякнув.

Містечко в нас невелике, чутки про те, що я буду матір’ю-одиначкою, бо від мене утік чоловік, розлетілись дуже швидко. І, чомусь у всьому звинувачували не зрадника, а в мене. Ніби це я така погана дружина, що чоловік покинув попри те, що я при надії.

Коли в мене народився мій Сергійко, усі друзі вмить стали чужинцями. Єдині, хто мене підтримав — це були мої батьки. Які стали для мене справжньою опорою у непрості часи.

Синочок підростав. Вже пішов у другий клас. Я знайшла хорошу роботу, з’явилась якась стабільність, життя почало налагоджуватись.

Аж тут, мене ошелешила новина, що мій колишній повернувся у місто зі своєю пасією. Назар хоче мене побачити та познайомитись із сином.

Також, і Сергій, він хоче познайомити свою нову дружину. Най абсурдні ще у цій ситуації те, що саме заради цієї жінки він колись покинув сина й не цікавився його життям майже десять років.

Я проти їх знайомства. Зараз подразник дитину, наобіцяє чогось, а потім утече, як він вміє. Хлопчик буде страждати. Я не хочу травмувати психіку сина. Але чи маю право приховувати, що батько бажає з ним зустрітись? Не розумію як знайти вихід з цієї ситуації. Яке рішення буде правильним?

КІНЕЦЬ.