Вадиму зі Світланою потрібно було вирішувати, або дружина звільняється з роботи, або наймають няню. Їхня донечка Анастасія недавно пішла у дитячий садочок. Звісно, що й хворіти стала частіше. На роботі Світлані прямо сказали, що не зможуть давати їй стільки вихідних, бо коли ж тоді працювати.

Почали з чоловіком мізкувати, як вийти із ситуації, що склалась. Не хотілось наймати няню, все-таки чужа людина в домі та й Настуні доведеться якийсь час звикати до сторонньої жінки, коли залишиться з нею на одинці.

Світлана запропонувала вихід із ситуації. Щоб мама Вадима наглядала за онучкою. Та недавно вийшла на пенсію і бідкалась, що нудьгує, не знає де приткнутись. А так буде піклуватись про Настю, якщо та хворітиме і в дитячий садочок зможе водити.

Вирішили навідатись у гості до Маргарити Василівни усією сім’єю. Розмову почав Вадим. На прохання сина жінка погодилась з радістю.

А ще він пообіцяв, що платитимуть і відмовок не приймають. У жінки пенсія маленька, фінансова підтримка їй не завадить. Світлана Василівна тішилась, що тепер матиме заняття.

З того часу минуло вісім років. Бабуся кожного дня дбала про онучку. Водила її у дитячий садок, і сиділа з нею, коли та хворіла. Згодом почала відводити до школи, на різні гуртки. Вона вже звикла до того, що потрібна рідним, приємно відчувати себе незамінною.

Та одного дня Вадим сказав матері, що донька вже достатньо доросла, щоб ходити до школи без супроводу. Маргариту Василівну це навіть збентежило. Вона не подала виду, що це стало для неї несподіванкою. А й справді, коли онука встигла так вирости. Для бабусі Настя досі маленька.

Наступного дня жінка прокинулась з самого ранку і почала збиратись. Аж раптом згадала розмову з сином. Її поміч вже не потрібна. І так сумно на душі стало. Не могла дочекатись вечора, щоб піти у гості, побачитись з рідними. Важко позбутись звички, набутої роками. Але зустріч виявилась не такою теплою, як очікувала Маргарита Василівна.

– А чому прийшли?,- запитала невістка.
– Просто так. Скучила за вами.
– Не сподівайтесь, що Вадим і далі платитиме вам. Ми розрахувались за все вчасно. Чи вас щось не влаштовує?
– Та, ні. Я просто в гості зайшла. Та вже, мабуть, піду.

КІНЕЦЬ.