Не передати ніякими словами, яким лагідним словом я згадував ті консервації, які нам передавала теща, коли лежав у палаті лікарні та тричі на день мене мучили крапельницями та жменями пігулок. Або коли майже добу сидів у вбиральні тої ж самої лікарні.

Почалось все з того, що Ніна Василівна вирішила, що нам терміново потрібні подарунки від неї у вигляді мільйона банок, які вона законсервувала літом. Цілу торбу вона передала через свого сусіда, що саме їхав до міста.

Я пам’ятаю, як нила спина, коли все це я підняв на п’ятий поверх без ліфта. Знав би я тоді, що все це треба занести до смітника і навіть до квартири не заносити. Можете уявити: тридцять п’ять банок закруток!?

Там і гриби, і варення, і салати із капусти, із кабачків. Загалом, все, що не так лежало опинилось у цих банках. Все вона виростила сама, дівати не було куди, тому перетворювала у ці засоли.

Теща і тесть вважали себе запеклими грибниками. Тільки почне падати перший дощ, як вони вдягаються, беруть палички і крокують до лісу. Я пам’ятаю, як одного разу вони затягли у цю авантюру і нас. Тоді був цілий конкурс: поки не назбираєш більше грибів, як вчора сусіди, то додому не повернешся.

Одного разу, аби виграти чергові «грибні змагання» ми встали ще вночі і мусили бродити по лісу із ліхтариками на навпомацки щось шукати.

Чесно сказати, то тещині «передачки» із села я любив, тому що вона дійсно смачно готувала. Жінка приготує якесь пюре на вечерю, а тут баночку грибочків відкрив і смакота. От і того вечора я припер ті банки і бігом став гриби наминати, салатом закушувати. Не життя, а казка.

Але було все так прекрасно до моменту, коли я ліг спати. Вночі мені настільки сильно крутило живіт, що я ледве дожив до ранку. А вранці Оля викликала мені швидку, бо не могла дивитись на ці болі.

Відразу мене привезли до інфекційного, а коли я почав розповідати, що їв консервації, то відправили на промивання шлунку. Потім приїхала дружина і сказала, що закрутки, які я так наминав, були ще з позаминулого року. Десь ті баночки завалялись і теща вирішила відправити нам.

Я на той момент не тямив себе від люті. Невже людина не розуміла, що наражає на небезпеку свої дітей та внуків? Тут і дурному зрозуміло, що за два роки та вже щось завестись може. Тим паче у такому делікатному продукті, як гриби.

Добре, що «поласував» тим добром лише я. Вже чекаю, коли теща приїде мене провідувати, щоб глянути їй в очі.

КІНЕЦЬ.