Володимир із Тетяною одружені вже десять років. У них росте син Михайло. Володимир працює на фірмі батька та готується стати наступником. Сім’я живе у великій, трикімнатній квартирі з величезною кухнею. До останнього часу жили щасливо, в kоханні та злагоді. Але півроку тому Володимир закохався у студентку Тоню.

Винайняв для неї квартиру, де й зустрічалися з дівчиною. — Володьочко, я люблю тебе більше життя. Жити без тебе не можу. Якщо ти мене кинеш, мені буде дуже тяжко, — казала вона Володимиру. Якось, прийшовши додому, він сказав дружині: — Таня, я закохався. Іду від тебе до іншої.

Квартиру залишаю вам із сином. Вибач, якщо зможеш. Так він і пішов… Два місяці Володимир був найщасливішим чоловіком у світі. Після роботи летів на крилах до своєї kоханої. Хоч і дружину із сином не забував. Два рази на місяць відвідував їх та давав гроші.

Тетяна відмовлялася, але Володимир казав, що то гроші для сина, і вона брала. Згодом у Тоні змінилася поведінка. Колись вона мріяла про сімейне життя з Володимиром, але доброю дружиною стати не поспішала. Ко ханкою — так. Це в неї добре виходило. А ось дружиною… Почала все частіше і частіше затримуватися в університеті. Казала, що засиділася у бібліотеці. А одного разу взагалі не прийшла ночувати додому.

— Я у подруги засиділася, а потім уже було пізно їхати, — пояснила вона. — А подзвонити? — Запитав Володимир. – Телефон розрядився, а зарядник подруги не підійшов, – відповіла та. — А тепер кажи правду! — Ти що, мене дурою вважаєш? — Раптом заверещала Тоня. — Ти думаєш, що, винайнявши цю убогу квартиру, ощасливив мене?!

Я хотіла жити у твоїй великій квартирі! Але ти залишив її kолишній! Я хотіла, щоб ти куnив мені машину! Але ти відмовляєш мені й у цьому! Гроші несеш kолишній замість того, щоб віддати їх мені! Я хочу жити багато. Але я живу як студентка. Мені багато хто пропонує і гроші, і машину, і квартиру.

І між іншим, вони молодші за тебе! — Зараз же зібрала своє барахло і зникла з мого життя назавжди! Швидkо! — закричав на неї Володимир.

Тоня, яка не чекала такого, зблідла і почала збирати речі. Що маємо, не зберігаємо – втративши nлачемо. «І через цю гидоту я образив Тетяну?», думав Володимир, йдучи до дружини. Тетяна вибачила чоловіка та прийняла його назад. Благо, офіційно вони не роз лучалися.