Десь майже 2 роки тому, на жаль, не стало моєї мами.

Коли вона залишила нас і відійшла в кращий світ, тато в селі залишився жити один.

Коли мама була, вони обоє дуже добре з усім справлялися, хоча обом вже було тоді за 70 років.

А от коли її не стало, то батько мій зовсім змінився, ще й дуже швидко.

Він абсолютно нічого робити не хоче вдома.

Тато навіть їсти собі зварити лінується, хоча все життя він був досить таки працьовитим чоловіком.

А зараз не прибере сам ніколи, на місце нічого не ставить.

А коли я приїжджаю в село в п’ятницю, навідатися до тата, то мені два вихідні дні тільки й те робити потрібно, що прибирати та готувати для нього.

Звісно, я розумію все, але і в мене дитина мала, я втомлююся дуже.

Якби мій тато зовсім нічого не міг робити сам, я б зрозуміла, але він ще може себе обійти.

Хай з допомогою якоюсь, але і їсти собі приготувати може, і прибрати елементарне і в грубці напалити дровами.

Звісно, роки в тата вже давно немолоді, робить він все помаленьку. Але куди спішити йому?

Я живу в місті з синочком, рік тому розлучилася з своїм чоловіком.

Але, до всього, що склалося, я ще й досі виплачую сама кредит за однокімнатну квартиру, яку ми з ним брали разом.

Допомогти мені зовсім нікому зараз, з ранку до вечора я на роботі, ввечері забираю сина зі школи і виконую з ним домашні завдання, готую вечерю, а коли син лягає спати, я готую на наступний день, мию, перу, прибираю.

Загалом дуже втомлююся за день, а щовихідних потрібно їхати до тата, бо він останнім часом дуже змінився і й там вся робота на мені.

Відколи мами не стало, мені важко, адже в селі тепер вся робота, яку робила вона, на мені.

Забрати свого тата зараз мені нікуди, квартира маленька у нас.

А десь 2 місяці тому в село до нас приїхала жінка, років 65-ти, їй діти купили стареньку хатину, а самі живуть в місті в квартирі її.

Вони з татом тоді познайомилися, вона часто ходить до нього: в хаті стало чистіше, вона прибирає, щось там готує, пече пироги, багато робот робить моєї і це правда.

А нещодавно тато мені сказав, що хоче одружитися з тіткою Світланою, вона людина хороша, з нею йому веселіше жити, адже я не можу жити з ним в селі.

Я замислилася, навіть не знаю, що сказати на це.

Тато зараз ніби й веселіший, мені рідше навідуватися до нього потрібно, адже там і зварено, і прибрано.

Але ця жінка – чужа, по суті, людина і я не зовсім розумію її.

Якщо їм разом добре і вони хочуть розділити старість, нехай собі спілкуються, але для чого одружуватися офіційно.

Хата батьківська зараз оформлена на тата, і потім діти цієї жінки ще будуть претендувати на спадок, на хату моїх батьків.

А тато каже, що тітка Світлана принципово разом жити не хоче, лише хоче бути законною дружиною, іншого шлюбу не признає.

Я розумію, що тато має право на своє щастя, хоче створити сім’ю і не жити в самоті на старості років.

Але я стільки всього чула в своєму житті, що й не знаю, чи варто вірити зараз людям.

Вихід і досі не знайшла, а запитати поради немає в кого.

Як вчинити в цій ситуації?

Мені ніби легше, до тата їжджу через тиждень, тітка Олена роботи багато робить і тато старається робити щось, у нього бажання до цього з’явилося.

Але батьківську хату чужій випадковій людині теж віддавати не хочеться.

Як тут правильно вчинити? Чи потрібно поступатися їй?

КІНЕЦЬ.