Ми із чоловіком разом уже майже 20 років. Весь цей час живемо мирно, без конфліктів. Він у мене золота людина, таких ще треба пошукати. Але іноді його впертість зводить мене з розуму. Особливо коли справа стосується його ж блага.

Мені здається, що зараз він робить велику помилку через свою впертість. Але почати варто не з того.

Мого чоловіка виховувала лише мати. Батько пішов із сім’ї, коли Ігорю був рік. Аліменти платив справно, але спілкування не прагнув. У новому шлюбі у нього дуже швидко з’явилися двоє дітей. Про першого сина він ніби й забув.

Ігор усе життя хотів спілкуватися із батьком. Сам йому дзвонив, виявляв ініціативу. Але той відповідав холодністю, а сам ніколи не цікавився життям сина. Навіть на наше весілля прийшов якось неохоче. Побув годину на урочистості і пішов.

Три місяці тому батька чоловіка не стало. Він пішов швидко та раптово. Це для всіх стало шоком. Особливо для Ігоря, хоч він ніколи і не отримував належної любові від батька. Але сам його дуже любив. Ця новина його підкосила. Він тільки зараз почав потроху приходити до тями.

Після себе свекор не залишив жодного заповіту. Все трапилося дуже раптово. Однак за життя він встиг нажити статки. У нього залишилася трикімнатна квартира, будинок у селі та однокімнатна квартира в новобудові. Вже мовчу про те, що кожен з його дітей від другого шлюбу має свою квартиру. Я не намагаюся порахувати його гроші, проте в цьому є частка мого чоловіка.

Днями я заговорила з ним про це. Адже він теж законний спадкоємець, має право претендувати бодай на якусь частину спадщини. Я думала, що він це розуміє.

Але він і чути про це нічого не хоче. Каже, не збирається залазити до розділу спадщини. Адже вони все це нажили з другою дружиною. Нехай їм усе й залишається.

Однак я не погоджуюся. Мені здається, він робить помилку. Я розумію, що ні на що суттєве розраховувати не доводиться, але хоч якісь гроші він міг би отримати. Адже нам вони зараз дуже стали б у нагоді. Наші діти навчаються у школі, іпотеку виплачувати ще кілька років. Та й свекруха трохи захворіла, треба їй помагати. Загалом не завадили б зайві фінанси.

Але чоловік категорично проти. Він не слухає моїх аргументів. Говорить, що не хоче конфліктів. Але яка різниця, якщо ми ніколи не спілкувалися з цими людьми. Невже не можна постояти за себе та отримати те, що тобі належить? Хіба я не права?

Історія у мене така. Я два з половиною роки зустрічаюся з одруженим Андрієм. Люблю його, але розумію, що це неправильно. Хоч в наших з ним стосунках хорошого дуже багато, я

Коли народився мій син Женя, мені було двадцять чотири. З його батьком ми не були в шлюбі. Скільки себе пам’ятаю, я завжди мріяла про сина, тому дитину народила для себе.

Батькова мотивація: кожному члену сім’ї по ноутбуку. Коли мені було 11 років, у нас вдома з’явився комп’ютер. Мама купила його для роботи. Досить часто вона працювала вдома, оскільки справлятися з