Ми з Назаром одружені вже 5 років. Після одруження відразу взяли іпотеку на квартиру, адже не бачили сенсу жити в орендованих. Звісно, ми розуміли, що наступні кілька років нам доведеться важко, тому дітей не планували. Але сталось так, що я завагітніла і через три роки у нас з’явилась донечка Ангеліна.

Ми не були готовими до дитини, особливо фінансово, адже ми ледь самі себе годували, а тут ще таке… На фоні цього ми з чоловіком почали часто сваритися, адже правильно розподілити той дріб’язок коштів було надзадачею.

Інколи ми вже й про розлучення говорили, але потім приходили до себе і розуміли, що просто хочемо втекти від проблеми.

Згодом донька стала трішки більша і я залишала її у бабусі, вона радо її приймала. От лише невирішеною проблемою було те, що жила вона в іншому місті й постійно їздити до неї було незручно, тому я вирішила поговорити з мамою чоловіка, аби ще вона Ангеліну до себе брала.

Вона не дуже позитивно відреагувала на це, проте погодилась допомогти. Таким чином я отримала можливість ходити на роботу й заробляти нам гроші на життя.

Перші місяці після роботи я їхала забирала доньку, а приїхавши додому, готувала їсти, прибирала і ще проводила час з донькою. Згодом я зрозуміла, що моя втома така сильна, що я більше нічого не можу і почала просити у чоловіка допомоги.

Він сказав, що не буде мені допомагати з домашніми справами, адже це має робити жінка.

До свекрухи я боялась звертатися, адже вона, помітивши найменший недолік нас вдома, поспішала сказати, яка я погана господарка, а потім вилити тираду про те, що вона була теж мамою і зі всім чудова справлялась і ніхто їй не допомагав.

З часом втома почала мене так їсти, що я просто не мала сил, тому вдома почав накопичуватися брудний одяг та посуд, всюди був пил. Єдине, на що мене вистачало, – це приготування їжі.

З часом я зрозуміла, що не можу так більше жити. Мені хотілось допомогти чоловікові заробляти гроші, але чому тоді він не хотів допомогти мені з домашніми справами?

Якщо це жіночий обов’язок, тоді його, чоловічий, – заробляти гроші. Я повернулась у декрет і знову почала жити, минув тиждень і у мене знову з’явилися сили, проте тепер щодня я чую докори чоловіка про те, що я дуже лінива і нічого не роблю для нашої сім’ї.

КІНЕЦЬ.