Одного дня донька повідомила мені, що зустрічається з чоловіком, який старший від неї на 9 років, але мене це не злякало, адже вона відразу додала, що дуже щаслива з ним і їй комфортно. Потім вона розповіла ще те, що він був одружений і від попереднього шлюбу має сина, але це мене не насторожило. Донька була щиро щаслива і мені цього вистачало.

Я прийняла зятя Данила, хоч це було і важко. Товаришувати ми не стали, проте ставилися один до одного з розумінням. Згодом я змогла познайомитися і з його сином, який дуже полюбив свою «мачуху». Хлопчик виявився таким добрим, що я не зчулась, як він став мені рідним.

Данило швидко зробив моїй Тані пропозицію і вони стали жити разом. Маленького Антона я бачила на вихідних і він теж ставився до мене, як до бабусі.

Час біг швидко. Через 20 років Антон оголосив, що буде одружуватися. Ми з донькою були дуже щасливі й з невісткою познайомилися, добра дівчинка, от лише на весілля нас не покликали.

Коли ми почали запитувати у Данила, чому так, то він це пояснив тим, що колишня дружина хоче бачити на святі лише рідних. Нас з донькою це дуже образило, що після скількох років виховання й любові Антона ми дізналися, що весь цей час були чужими.

Я любила чужого онука, як свого, часто у мене його залишали, він навіть зі мною кілька разів на море їздив і тоді я йому чужою не була. Коли прохали допомогти оплатити навчання, то теж була рідною. От лише, коли до весілля справа дійшла, то відразу чужою стала.

Ще болісніше прийняла це донька, адже весь цей час вона до нього ставилась, як до сина.

Через пів року нас всіх за столом зібрала хороша подія – ювілей зятя. Онук та його дружина віталися зі мною так, мов нічого не сталось, я ж лише була ввічливою. Там же Данило почав говорити про те, що молодятам дуже важко доводиться жити на орендованій квартирі, було б добре, якби їх хтось поки прихистив.

Я розуміла, що зять натякає на мене, адже лише я жила сама у трикімнатній квартирі. Спочатку я удавала, що не розумію про що йде мова, а коли у мене прямо запитали, то відповіла: «Не хочу я, щоб зі мною жили чужі люди! Хіба вони допомагають один одному, чи люблять один одного?».

КІНЕЦЬ.