Перед полоrовим будинkом стояв чоловік. Це Антон. Він відвідував свою kохану, поки та відпочиває після пологів. А ще він сьогодні вперше побачив свою новонар оджену дочку.

Смішна, щікаста, носик трохи зморшкуватий, але такий милий. Тим більше, це найрідніша, найдорожча дочка. Татова дочка. Його вже брало нетерпіння, бо не міг дочекатися, коли найцінніші дівчата будуть вдома.

Скучив ст рашно, приїхав бо дав командир нарешті відпустку. Антон захищає своїх дівчаток буквально від загарбників. Раптом Антон помітив дивну дівчину, яка виходила з полоrовоrо будинkу, разом із жовтим конвертом на руках.

Вона була якась похмура, йшла опустивши голову, наче не хотіла бачити інших. Ну чи не хотіла, щоб інші бачили її обличчя. Дівчина підійшла до Антона і попросила потримати дитину, поки вона одягне кофту і зав’яже шнурки.

Чоловік радісно погодився допомогти дівчині, але та, як дитина опинилась на руках Антона – втекла. Новоспечений батько хотів наздогнати втікачку, але в нього на руках все ж таки маленька дитина.

Тому чоловік натиснув дзвінок на вхідні двері полоrовоrо будинkу. Вийшла медсестра, і чоловік намагався їй пояснити, що сталося, але та не стала слухати, а просто сказала Антону не відмовлятися від дитини.

Тоді, зрозумівши, що його не хочуть слухати, Антон почав репетувати. Так, злякав дитину, але й лікарі нарешті вийшли. Він усе пояснив, сказав, що його дружина зараз лежить у полоrовому будинkу з ново наро дженою дочкою, назвав прізвище.

Коли лікарі подивилися на дитину і знайшли бірочку, яку видають усім новонар одженим, то зрозуміли, що дитина справді не Антона. Хлопчика забрали.

Згодом Антон зателефонував дружині та розповів усе. А ще сказав, що не може перестати думати про того малюка. Жаль його йому. У результаті домовився із дружиною, що усиновлять маленького.

Якщо, звичайно, їм буде надано таку можливість. Забрав Антон і дружину, що наро дила, і двох малюків. Тепер у них велика та щаслива родина.

КІНЕЦЬ.