У мого чоловіка дуже багато родичів. Рідних братів троє, а сестер двоє. Вони всі одружені, у всіх діти та всі живуть окремо від батьків. Ми теж.

Але оскільки ми собі купили великий будинок із ділянкою, всі свята, дні народ ження почали проводити у нас вдома. Спочатку мені подобалося, що мій чоловік має велику дружну сім’ю, бо в мене нікого не було.

Але згодом мене це стало дратувати. Всі приходили чепурні, гарні, сідали на вулиці, розмовляли один з одним, поки я все приготую, накрию на стіл, а вони пригощатимуться. Ніхто навіть не думав мені доnомагати. Я весь день проводила на кухні, не встигала навіть переодягнутися.

А всі поводилися так, начебто так і має бути. Там були і дружини братів чоловіка, і його сестри, але всі приходили наче в гості і нічого не робили, хоча в більшості випадків це були їхні ювілеї. Вони сиділи в нас допізна, їли, пили та йшли до себе.

Після їхнього відходу чоловік відправляв мене спати і починав перемивати весь посуд після їхнього відходу, хоча вранці йому теж треба було йти на роботу.

Зрештою, це нам набридло, бо весь час ми і продукти куnували, і все робили самі, а вони їли, пили й ніхто не думав, що нам потрібна доnомога.

Чоловікові я не сkаржилася ніколи, щоб не псувати йому настрій, але він сам уже був ситий по горло від такого ставлення. І коли наступного місяця був ювілей старшого брата, вони знову зателефонували нам і сказали, що приїдуть у неділю. Чоловік мені велів гарно одягнутися і зробити макіяж.

Я так і зробила, і ми ошатні та красиві сіли біля порожнього столу. Всі прийшли і, звісно, дуже здивувалися цьому. А чоловік сказав, що цього дня все буде так.

Вони будуть їсти те, що приготували самі чи принесли із собою. Цього вечора всі сиділи напружено, але все пройшло так, як і замислювалося. На наступне свято одна із сестер уже запросила всіх до себе.