Зранку Кирило почувався дивно. Ніби нічого особливого в його житті і не мало статися, а все одно серце застигало при одній думці про те, що скоро він побачить доньку.

Взагалі, Олечку Кирило бачив тільки тиждень тому, але тоді вона була з бабусею.

А тепер із іншого міста поверталася колишня дружина Кирила Діана.

Можливо, справа була в ній? Кирило відганяґв від себе ці думки і вдавав, що відчуває повну байдужість і випромінює виключно спокій.

– Ти що, в сорочці підеш? – запитала у Кирила Ганна.

Він обернувся і побачив занепокоєння на обличчі своєї нареченої. Ганна дивилася на нього спідлоба, і такий погляд зовсім не подобався Кирилові, було в ньому щось зловісне і дивне.

Вміла ж вона так дивитися.

– А що не так? – Кирило глянув на себе у дзеркало.

Виглядав він непогано і сорочка виглядала на ньому досить ефектно.

– Ти сорочки тільки на свята одягаєш, – зауважила Ганна. – І що, у тебе за свято сьогодні?

Кирило зітхнув. Нічого не можна було вдіяти з ревнощами Ганни. Вже він і пропозицію їй зробив, і день весілля було призначено, а все одно дівчина продовжувала ревнувати Кирила.

Цього разу ревнувала до колишньої дружини, з якою Кирило був розлучений понад півтора року, а не бачив її кілька місяців.

Діані запропонували тимчасову роботу у його місті, і вона на пів року поїхала з Олечкою.

За цей час Кирило бачив свою колишню дружину лише один раз, рівно три місяці тому, у день народження доньки, а тепер мав знову з нею зустрітися, щоб обговорити деталі зустрічей з Ольгою.

Взагалі Діана не перешкоджала спілкуванню дочки з батьком.

– Чому ж свято? Просто ми зустрічатимемося в ресторані. Мені що туди у футболці йти?

Кирило знову глянув на Ганну і побачив очі, що дивилися спідлоба.

– Міг би і светр надіти, необов’язково білу сорочку вдягати!

– Мені що, переодягтися? – Кирило підвищив голос.

– Не треба. Не забрудни тільки сорочку. Вона дорога.

– Я пам’ятаю, – обізвався Кирило.

Можливо, Кирило б так дуже й не переживав через зустріч з Діаною, якби не сон, що приснився йому напередодні.

Здавалося, що всі почуття до колишньої дружини вже пройшли, а тут Кирилові наснилася постіль, на якій він був із колишньою дружиною.

– Ти чого? – невдоволено пробурчала Ганна. – Розбудив мене…

– Пробач, – пробурмотів він, встаючи з ліжка і швидким кроком віддаляючись на кухню.

Він налив собі склянку води. У голові мелькали картинки зі сну: ніжна Діана, пухкі губи… Здавалося, що все було насправді, а не уві сні. І Кирило злякався своєї реакції на цей сон.

– Це просто сон, – казав він сам собі, їдучи в бік будинку колишньої дружини. – Ти просто знав про те, що сьогодні на тебе чекає зустріч з Діаною, тому вона тобі наснилася. Ніякої каверзи немає, немає і приводу для того, щоб так переживати. Заспокойся, будь мужиком!

Кирило старанно переконував себе, що ніяких почуттів Діана в ньому давно не викликає.

Їхнє розлучення було наслідком її зради, тому мови про те, щоб пробачити колишній її зраду і знову повернутися в сім’ю, Кирило не мав.

Аж до цього дня…

Під’їхавши до ресторану, в якому була призначена зустріч, він ще хвилин десять сидів у машині і набирався сміливості.

Нарешті, зрозумівши, що він спізнюється на десять хвилин, Кирило рішуче вийшов з машини і зайшов у ресторан.

Діану він побачив здалеку.

– Що з тобою? – сам себе запитав Кирило. – Візьми себе в руки!

Діана виглядала розкішно. Після розлучення вона ніби розцвіла, погарнішала, стала ще більш привабливою.

Крім того, що вона зробила нову зачіску, змінила стиль одягу, привертаючи до себе десятки чоловічих поглядів.

Кирило відчув щось подібне до ревнощів, а потім почав напружено думати про Ганну, щоб переключити думки в інше русло.

– Доброго дня, Кирило! – Діана підвелася зі стільця, і чоловік окинув її швидким поглядом.

Ні, йому не здалося, Діана виглядала просто надзвичайно.

– Привіт! – відповів він, а потім несподівано для себе самого опинився в обіймах колишньої дружини.

Діана поцілувала Кирила в щоку, і його зачарував запах її парфумів.

– Як справи? – запитала вона, посміхнувшись.

– Все добре. Ти вже замовила щось? – Кирило поринув у вивчення меню, точніше, вдав, що вивчає його.

– Так, я буду салат і каву. Ти голодний?

– Я пообідав би, але немає часу. Нам із тобою вистачить пів години?

Кирило брехав. Насправді, він мав купу часу для спілкування з Діаною, але він сам поспішав цю зустріч закінчити. Надто важко йому давалося це спілкування, надто гарна була Діана. Ні, він не в силах стримувати себе і терпіти це.

– Думаю що так. Я все одно повернулася надовго, тому ми можемо спілкуватися регулярно. Як твоя наречена?

Кирило нічого не говорив своїй колишній дружині про те, що збирається знову одружитися, отже, Діані про це сказав хтось інший.

Можливо, його мати? Втім, це було вже неважливо, бо найголовнішим було те, що Діана була в курсі змін у особистому житті Дениса.

– У нас все добре, – сухо відповів він. – Я скоро одружуся.

– Вона не вагітна? – навіщось спитала колишня.

– Ні. Не всі одружуються виключно через вагітність.

Це був кпин у бік колишньої дружини. Їхній шлюб з Діаною було укладено лише тому, що майбутня дружина чекала дитину. Якби не Олечка, можливо, Кирило б і не одружився з Діаною, а потім не залишився б зрадженим нею.

– Це я знаю, – Діана посміхнулася.

Кирило ледве стримував себе, щоб не зізнатися колишній дружині в тому, який йому наснився сон.

– Як у тебе справи з Іваном?

Її обличчя вмить змінилося.

– Кирило, ти серйозно? – вона знову посміхнулася. – Який Іван? Які справи?

Він зам’явся, потім замовк. Офіціант розставляв перед ними замовлені страви, а говорити при ньому було незручно. Варто було молодому чоловікові відійти, як Кирило знову глянув на Діану:

– Ти ж із ним? Я чув, що Іван теж тут.

– Кирило, – голос Діани звучав трохи осудливо. – До чого тут Іван? Ти сам вигадав його, сам повірив у зраду, а тепер ставиш мені недолугі запитання.

– Що значить – вигадав? – Кирило насупився. – Я особисто бачив, як ви цілувалися, а Іван мені все розповів. І про те, як ви у мене за спиною зустрічалися, і про те, як ти мені брехала.

Це була їхня перша розмова за довгий час про те, що сталося.

Діана зрадила чоловіка, і Кирило дізнався про це від найкращого друга. Сам особисто бачив, як вони цілувалися у машині, а потім його найкращий друг розповів про все інше.

Було неприємно, соромно, але Кирило все вислухав і взяв до уваги. Тільки після цього він подав документи про розлучення…

– Кирило, ти мені завжди здавався розумною людиною, – сказала Діана. – Ти був тямущим, таким оригінальним, і з почуттям гумору в тебе все було гаразд. Якоїсь миті ти раптом поїхав, а я так і не зрозуміла.

– В сенсі? Діано, ти про що взагалі?! – Кирило занервував.

– Про те, що не було жодної зради. В останні місяці ти бачити і говорити зі мною не хотів на цю тему. Я не була з Іваном, це він вигадав історію, щоб розлучити нас з тобою.

А той поцілунок… Господи, Іван поліз до мене сам.

Кирило замовк. Апетит вмить зник, стало якось не по собі. І чому тоді він повірив Івану? Тому що вірити другові було правильно, а ось вірити дружині вважалося верхом підкаблучництва.

Кава була випита, розмова закінчена. Понад півтора роки Кирило не піднімав цієї розмови, вважаючи Діану єдиною винуватицею всього, що трапилося між ними.

А він так сильно її любив! Він був готовий на все заради коханої жінки, заради її щастя, а вона зрадила його. І друг зрадив…

Тільки ось друг, як виявилося, зробив усе для того, щоб розлучити Кирила й Діану, і в нього все вийшло.

І чому Кирило повірив другові, а дружину і слухати не став? Кирило заплутався. Він не розумів, де тепер правда.

– Ти не хотів зі мною говорити на цю тему, – сказала Діана. – Ніби я не мала права голосу. Ти одразу зробив мене винною, а я не змогла виправдатися. Та й який у цьому був сенс? Тобі було простіше повірити своєму приятелю, аніж мені.

– Іван був переконливий, – ніби виправдовуючись, сказав Кирило.

– Гаразд, давай не обговорюватимемо цю безглузду тему, – Діана посміхнулася. – Ми зустрілися, щоб обговорити твої зустрічі з Олею. Я пропоную тобі суботу чи неділю, ти зможеш проводити з донькою свій вільний час, навіть із ночівлями її забирати. Якщо Ганна не проти, звісно.

Кирило стрепенувся, згадавши свою наречену. Звісно, він мав Ганну! Вона любила його, хотіла стати його дружиною, народити їм дитину.

А ось Кирило вже не був упевнений, що по–справжньому хоче цього.

У нього ніби розплющились очі, він начебто заново побачив свою колишню дружину, і зрозумів головне – почуття до Діани зʼявилися знову.

Вона сиділа навпроти нього, така гарна й приваблива, така знайома. І як їм було добре разом…

Після зустрічі з Діаною настрій у Кирила остаточно зіпсувався. Не хотілося повертатися додому, бачитись з Ганною, розмовляти з нею.

Останнім часом вони тільки й робили, що обговорювали весілля, а тепер Кирило не був певен, що взагалі хотів би одружуватися з цією дівчиною.

– Про що ви домовились? – з порога Ганна кинулася до нареченого із запитаннями. – Ти часто бачитимешся з Олечкою? Ну і з Діаною зокрема.

Кирило скривився. Знову ці ревнощі, які його дратували. Не менше Кирила дратувала і сама Ганна, знову цей погляд, знову невдоволено губи.

Ні, ніколи вона не буде хоч трохи схожою на Діану.

Усю ніч провівши без сну, зранку Кирило зважився.

Він мовчки поснідав, переодягся, заїхав дорогою у квітковий магазин і купив два букети: подарує квіти і колишній дружині, і доньці.

А потім зробить усе для того, щоб Діана вибачила його.

Може, вдасться все повернути, Кирилові так хотілося б цього! А Ганна… Ну що ж поробиш, з нею треба буде тактовно розлучитися.

Діана була здивована, побачивши на порозі колишнього чоловіка з двома букетами:

– Ти чого так рано? Ми ж не домовлялися про зустріч.

– Я знаю, – Кирило посміхнувся. – Пустиш мене?

– Оля ще спить, тож тихіше, – попередила Діана.

Вони пройшли на кухню, Діана поставила букети у вази і запропонувала Кирилові каву. Він не став відмовлятися, не відводячи очей від колишньої дружини.

Будь–який її рух був надзвичайно красивим, Кирило не міг відвести очей від коханої жінки. Тепер, коли все стало на свої місця, він був готовий знову любити її.

– Кирило, що з тобою? – запитала Діана, сідаючи навпроти нього. — Ти так дивно дивишся на мене, що мені аж ніяково.

– Давай почнемо все спочатку, – сказав він сміливо, а потім простягнув руку, щоб доторкнутися до долоні Діани, але вона різко забрала свою руку.

Кирило спохмурнів.

– Ти серйозно? – вона засміялася. – Невже ти думаєш, що так просто можеш прийти до мене і запропонувати все почати спочатку? Наче ми з тобою розлучалися на кілька тижнів через безглузду сварку.

– Але ж все і справді вийшло безглуздо, – намагався виправдати себе Кирило. – Я повірив другу, я був злий, ревнощі мене засліпили.

– А зараз ти прозрів? – усміхнулася Діана. – Вибач, але надто пізно. Багато часу минуло, багато що змінилося. У тебе є Ганна, я маю іншого чоловіка.

– У тебе хтось є? – ледве ворушачи губами, спитав він.

– Звичайно. Не одразу, але я спробувала побудувати стосунки із чоловіком. І, здається, я його покохала. А до тебе я не відчуваю нічого. Вибач, але говорю, як є.

– Татусю! – на кухню забігла сонна Олечка і застрибнула на коліна до Кирила.

Він обійняв дочку, сказав їй щось лагідне. Думки його були десь в іншому місці, він ніяк не міг повірити в те, що знову втратив Діану, так і не знайшовши її…

– Батьку пора їхати, він просто привіз нам букети, щоб порадувати, – сказала Діана, а потім відправила доньку чистити зуби і вмиватися.

– Тобі треба поїхати, скоро приїде Сергій, – строго сказала Діана, переконавшись, що Олечка не чує їх. – Я не хочу, щоб він бачив тебе в моїй квартирі.

Кирило підвівся і пройшов до виходу.

– Я був нерозумним, – сказав Кирило. – Я так шкодую про все!

– Пізно, Кирило, надто пізно. Кожен має своє життя.

Посмішка Діани була сумною, але водночас було видно, що жінка щаслива. Зараз приїде її Сергій і вона буде з ним. А Кирилові треба буде повернутися додому, бачити Ганну, знову говорити про весілля.

Дорогою додому Кирило знову заїхав у квітковий магазин. Продавчиня, побачивши його, розпливлася в посмішці:

– Ще букетик? Який привід цього разу? Для коханої жінки? Доньки? Мами? Може, привід для пробачення?

– Ні, – Кирило похитав головою. – Мені потрібні квіти для розлучення…

– Зараз щось підберемо, – продавчиня кинулася до ваз. – Щось жовтеньке…

– Так, жовтеньке, – задумливо підтакнув Кирило, а сам прикрив очі і подумки приготувався до непростої розмови з Ганною.

Із жінкою, яку він не любив…

Кирило знав, що він сам у всьому винен. Що мав тоді більше довіряти дружині. Але що вже тепер зробиш? Діана щаслива з іншим, а Ганну він не хотів робити нещасною…

– Така вже моя доля, – вирішив чоловік. – Принаймні я вчиняю чесно.

І з такими думками він попрямував до своєї нареченої.

КІНЕЦЬ.