-Ганно, це у вас на дивані покривало чи що? Схоже на ганчірку. Невже не можна було купити нормальне, чи воно просто невипране? – сказала Ірина Вікторівна невістці, коли вони зайшли до вітальні.

-Ну це діти гралися на дивані нещодавно, – намагається виправдатися Ганна. – Хлопчики вони такі.

Ганна почувається перед Іриною Вікторівною безпорадною школяркою перед суворою вчителькою, а не матір’ю двох дітей.

– Що ти так одразу сприймаєш мої слова? Я так. Насправді я вам бажаю добра, і щоб у вас все було добре, — сказала Ірина Вікторівна, самовдоволено посміхаючись.

Ірина Вікторівна за словом у кишеню не полізе. Вона намагається жартувати, вимовляючи невістці про її недоліки. Але жарти ці звучать якось двояко. Ганна закриває на це очі, але відчуває, що так довго не протягне.

Пролунав дзвінок у двері. Це чоловік Ганни Сашко прийшов із роботи. Ірина Вікторівна перша вибігла в коридор зустрічати сина.

Ірина Вікторівна сьогодні особливо у гарному настрої. Їй хочеться багато говорити. При цьому треба говорити тільки їй. Будь-яке заперечення викликає бурхливі емоції з її боку. Заперечень вона не визнає. Тому Сашко з Ганною їдять мовчки. І навіть діти принишкли.

На початку Ірина Вікторівна вихваляє Ганну за те, що вона стільки наготувала. Але потім розпочинається детальний аналіз того, що вийшло, а що не вдалося.

– М’ясо пережарене не зовсім правильно. Треба при смаженні додати трохи вершкового масла, ось тоді…,- каже вона, розділяючи м’ясо невеликими шматочками.

Йде Ірина Вікторівна пізно. І коли, нарешті, за нею зачиняються двері, – всі полегшено зітхають.

Ганна із Сашком купили квартиру в будинку по сусідству з Іриною Вікторівною і незабаром дуже про це пошкодували.

Все б нічого. Але Ірина Вікторівна навідувалася до сина іноді кілька разів на день. Приходила часто без попередження, коли їй було зручно.

Мовляв, ось, йшла повз і вирішила зайти. Захотілося побачити онуків. Але з онуками гуляти вона не хотіла.

-Мені з ними важко. Роки беруть своє, – казала вона.

Хоча Ірина Вікторівна мала чудове здоров’я і виглядала вона чудово. Вона ще була не така стара, і здавалося, в ній було ще багато невитраченої енергії.

Сашко постійно пропадав на роботі. Він взагалі мав ненормований робочий день. Ганна сиділа з дітьми. Старший ходив у садок. Молодшого ще ні.

Квартиру молодята купили в іпотеку. Щоб сильно за неї не переплачувати треба було швидше закривати цю іпотеку.

Тому Ганна теж, недовго думаючи, почала працювати віддалено. Дня було мало. Найчастіше вона сиділа вечорами, коли Сашко був вдома.

Ірина Вікторівна приходила, довго засиджувалась і потребувала уваги до себе.

Вона завжди була такою-любила привертати до себе увагу і бути центром всесвіту. Існувала лише вона з її бажаннями.

Все мало крутитися навколо неї. Проблеми та бажання інших Ірина Вікторівна просто не помічала, включаючи її рідних.

Часу у Ірини Вікторівни було достатньо.

З чоловіком давно розлучилися. І вона вдома практично не готувала. Та й не любила вона цю справу. Часто перекушувала у сина, а іноді заходила до кафе. Фінанси їй дозволяли.

Щоправда, вона завжди приносила гостинці. Але Ганна вже їм не рада.

Того вечора Ірина з Сашком довго сиділи на кухні. Дітям увімкнули мультик, і вони затихли.

-Сашко, послухай. Так довго продовжуватися не може, – сказала Ганна.

Я більше не можу. Нормальна людина просто цього не витримає. Скоро я почну сваритися з тобою, та й з всіх. Ми посваримося і в результаті розлучимося. Ось що на нас чекає. Тебе влаштовує таке майбутнє?

-Мене це анітрохи не влаштовує, – відповів задумливо Сашко. – Я давно вже думаю над цим, але нічого поки що не придумав. Сваритися з мамою теж не вихід. Ти ж знаєш, чим це скінчиться.

-Завжди є вихід, і навіть кілька. Треба думати. Є план, – сказала Ганна.

Наступного дня Ірина Вікторівна зателефонувала Ганні по телефону і вже за три хвилини подзвонила у двері. Ганна зустріла її вже в пуховику та шапці.

– Як добре, що Ви прийшли, Ірино Вікторівно. Мені терміново треба бігти на зустріч, по роботі. Вечеря готова. Потрібно дітей нагодувати. Повечеряйте разом, будьте як вдома. Я скоро повернуся, – сказала Ганна і, не дочекавшись відповіді, вибігла з квартири.

Вона бігла задоволена вечірньою вулицею, вдихаючи свіжий морозець, туди, де на неї чекав Сашко. Трохи прогулявшись, вони зайшли до кафе і вечеряли там допізна. Сашкові періодично дзвонила мати.

– Все нормально у вас там? Сьогодні затримаюся трохи. Робота. Не можу довго говорити, – казав він.

А Ганна так і зовсім була недоступна.

Першим у квартирі того вечора з’явився Сашко. На Ірині Вікторівні обличчя не було. Вона була обурена.

-Онуки неслухняні, такі невиховані. Ні секунди мені не було спокою. Я просто ледве стою від втоми, не чекала від вас такого, – говорила вона, швидко одягаючись у коридорі.

-Мамо, але ти ж у нас ще й бабуся. Забула? Будь ласка, виховуй, – сказав Сашко, посміхаючись.

-Я все сама робила. Батько завжди на роботі. Все сама, все сама. Жодних бабусь, – каже Ірина Вікторівна, закочуючи очі.

-Ну, Мамо. Я пам’ятаю. Ти часто лишала мене у бабусі. Хіба погано бути бабусею? Внукам тебе не вистачає. І це треба надолужити. – каже Сашко вкрадливо і починає грати з дітьми.

Ірина Вікторівна йде обуреною та ображеною, так і не дочекавшись невістки.

Декілька днів свекруха не приходила і навіть не дзвонила.

У вихідні Сашко сам пішов до Ірини Вікторівни з дітьми без Ганни.

Поки діти грали, Сашко з Іриною Вікторівною пили чай. Але знову дзвінок, і Сашко пішов, лишивши дітей.

– Терміново, це по роботі, – сказав він на ходу одягаючи куртку. – Я миттю, туди й назад.

І пропадає на пів дня, а може й більше. Ганна, ясна річ, не доступна.

Важко подумати, але для вірності Сашко з Ганною проробили такі маніпуляції з Іриною Вікторівною кілька разів з невеликими інтервалами.

Звичайно, стосунки трошки зіпсувалися, зате Ганні з Сашком полегшало. Ірина Вікторівна вже з’являлася у квартирі сина дуже рідко, хіба що у великі свята.

Метод виявився дієвим.

Можливо, таким чином Ганна із Сашком зберегли свою родину. Хтозна? А може, треба було з Іриною Вікторівною якось інакше, пом’якше?

КІНЕЦЬ.