Рита й Валя жили в одному під’їзді. Дівчаткам було всього по шість років, і в хорошу погоду вони гуляли та гралися у дворі.

А в дощові дні чи холод подруги–сусідки приходили одна до одної в гості.

Батьки були не проти такої дружби: дітям не було нудно.

Особливо подобалося Валі приходити в гості до Рити, бо батьки Рити нещодавно купили новий величезний телевізор.

Дівчаткам вмикали телевізор, коли починалася мультики. Це було справжнє свято! Затамувавши подих, Рита й Валя дивилися улюблені мультики, а потім починали гратися.

У кімнаті Рити на маленькому столику для ляльок стояла невелика пластмасова ваза, наповнена печивом.

Дівчата «годували» своїх ляльок, але печиво звісно з’їдали самі.

Валі цукрове печиво здавалося надзвичайно смачним. А подружка була не жадібною і все примовляла:

– Ти їж, їж, мама нам ще дасть…

Валя дякувала кивком голови і смакувала печиво, що тануло в роті, як найбажанішу насолоду.

Справді, Валю не балували солодким. Дівчинка жила з бабусею, бо мама розлучилася з батьком Валі і вийшла заміж вдруге.

У новій родині матері народився хлопчик, і Валя тепер жила в основному в бабусі. І хоч бабуся була доброю та ласкавою, але грошей їм вистачало тільки на їжу, а хороше печиво і цукерки Валя бачила тільки на свята.

Бабуся казала:

– Нічого, Валечко, витримаємо, ось тільки вивчимо нашу Ольгу на медсестру. Так і легше нам стане з тобою…

Бабуся мала ще й другу доньку – Олю, яка навчалася в сусідньому місті.

Валя ходила у дитячий садок, де в неї були друзі, але найдорожчою подругою була, звісно, Рита.

Якось бабусю викликали на роботу у вихідний день. Вона сказала Валі:

– Я скоро, ненадовго піду. Грайтеся поки що з Ритою, газову плиту тільки не чіпайте і чужим двері не відчиняйте.

Дівчата замкнули за бабусею двері і відчули себе дорослими.

Вони почали гратися у ляльки і, як завжди, настав час «годувати» своїх підопічних. Валя знала, що вони не мають такого ж смачного печива, як у Рити, але їй дуже хотілося почастувати подругу.

Вони пішли на кухню, Валя зазирнула в каструлю, що залишилася на плиті. Там була картопля. Недавно зварена, тепла. Дівчатка, відкривши кришку, вдихнули аромат.

– Ох і смачна! Тепленька… – сказала Валя.

Валя дістала одну велику картоплину, поклала її на блюдечко і полила олією.

– Сідай, Рито, за стіл. Смачненьким тебе пригощу, – сказала вона, забувши про свої ляльки.

Рита вмостилася, а Валя посипала картоплю сіллю і поділила вилкою на частини. Аромат по кухні пішов такий, що дівчатка проковтнули слинки.

Вони взяли виделки і почали брати шматочки картоплі, мастити олією і їсти.

Мовчки, швидко вони з’їли картоплю і Валя взяла з другої каструлі.

– Яка у вас картопля смачна … – сказала Рита. – У нас такої немає. Солоненька. А олія пахне як…

– Це тому, що тепленька ще, – діловито відповіла Валя. – Хоч і холодна теж нічого. Бабуся садить її на дачі. «Синьоочка» називається, тому що цвіте синіми квіточками.

– Ого, ми з тобою вже дві штуки з’їли! – сказала Рита, доїдаючи останній шматочок.

– Їж, їж, – усміхалася задоволена Валя. – Картоплі у нас багато.

Вона вже несла третю картоплину із каструлі. Рита ділила її на шматочки, тоді як Валя щедро поливала зверху олією.

– Стривай, – раптом сказала Валя. – З хлібом буде ще смачніше. У нас і хліб є свіженький.

Валя нарізала акуратно два шматочки хліба, дала один Риті.

Дівчата, забувши про гру, наминали шматки теплої картоплі з хлібом. Вони з’їли і четверту картоплину, а потім, вимивши блюдечко й виделки, сіли на диван і почали дивитись книжку з розмальовками.

– Після такої смакоти пити хочеться, – сказала Рита.

– Наїлася? Правда? – запитала Валя.

Вона була дуже задоволена, що теж змогла почастувати свою подругу. Адже частіше сусіди пригощали Валю, бо знали, що бабуся та онучка живуть дуже скромно.

– Ніколи ще такої смачної картоплі не їла, дякую! – щиро подякувала Рита. – А пішли ходімо до нас чай пити!

Дівчатка замкнули квартиру і пішли до Рити на чай. Мама посадила їх у кухні за стіл, налила чаю та пригостила мармеладними цукерками…

…Так дружили дві дівчинки багато років. Вони разом ходили до школи, там сиділи за однією партою, разом їли у їдальні, разом вчили уроки.

А коли виросли, Рита поїхала в обласний центр навчатися у музичне училище. А Валя завжди мріяла стати кухарем. Тож їй радила бабуся:

– Вчися, Валечко, на кухаря, завжди сита будеш, і гроші всі при тобі, – говорила вона.

Коли Рита закінчувала перший курс училища, Валя вже проходила свою першу практику у їдальні. Початок канікул студенток збігся з днем народження Валі.

– Щоб обов’язково була на моєму святі! – запрошувала її Валя.

Рита переступила поріг квартири Валі. Бабуся вже сервірувала стіл, а Валя все ще поралася на кухні.

– Та у вас тут бенкет! – усміхнулася Рита. – Допомогти?

– Ні, ти сідай. Будеш мені оцінки ставити, – відповіла Валя, сміючись. – Для мене тепер кожне застілля – справжній іспит. Я маю всім показати, чому мене навчили!

Дівчата сиділи за столом серед рідні Валі, як колись у дитинстві. Гості куштували салати, закуски, і, нарешті, Валя принесла до столу на таці якусь страву накриту високим баранчиком.

Вона відкрила кришку і всі ахнули від несподіванки. Там був неймовірно гарний і ароматний пиріг до чаю.

Всі хвалили Валю, раділи за неї, а та, подивившись на Риту, спитала:

– А тобі що найбільше сподобалося?

– Ти ж знаєш… – посміхнулася Рита. – Картопелька…

Валя засміялася, бо чудово розуміла, про яку картоплю йдеться…

– З хлібцем? – прошепотіла вона, обіймаючи Риту.

І дівчата засміялися.

– Ти молодчина, на всі сто, – відповіла Рита вже серйозно. – Навіть можеш претендувати на роботу в ресторані.

– Мені ще треба навчитися. А там побачимо, – відповіла Валя. – А ти як?

– А я буду вчителькою музики. Тільки і всього. Але теж треба ще вчитися і вчитися, – відповіла Рита.

– Ти – талант! – похвалила її Валя.

Гості попросили Риту заспівати щось. Валя підспівувала їй, а наприкінці пісні вже всі співали злагодженим хором.

Лилася ніжна й протяжна мелодія. Бабуся Валя витирала очі і не могла надивитись на подруг, яких багато хто в окрузі вважав за сестер.

– Дівчатка ви мої, – казала вона. – Як час летить! Ось і стали ви дорослими. Скоро і весілля будемо гуляти. І кухарка своя, і музикантка – теж… Допоможи вам Боже. А картоплі я, поки сили є, вирощу на дачі. «Синьоочка» – найкращий сорт! Усім вистачить…