Зараз мені 48 років, першого чоловіка не стало, але я змогла знайти своє кохання та одружилася вдруге, проте молодша дочка цього не приймає, вона робить все задля того, щоб я подала на розлучення, бо вважає мій другий шлюб справжньою зрадою пам’яті її батька

Молодша дочка не може пробачити мені друге заміжжя. Мені 48 років, 23 роки я прожила у щасливому шлюбі з першим чоловіком. На жаль, його вже кілька років немає в живих. Від першого шлюбу є дві дочки (22 та 19 років). Першого чоловіка я не любила як чоловіка, але дуже любила як людину.

Він для мене був рідним і близьким. Я ніколи йому не зраджувала . Ми жили у щасливому та доброму шлюбі. Смерть першого чоловіка я переживала не просто, і так склалося життя, що через рік після його смерті зустріла чоловіка, якого полюбила по-справжньому.

Кохання таке, якого я за все життя не відчувала. Доньки теж це побачили. Старша за мене пораділа, а молодша до всього поставилася стримано та спокійно. Дуже швидко ми з моїм новим чоловіком зійшлися, він зробив мені пропозицію, і ми розписалися.

Нині живемо в нього. Старша дочка вже сама одружена і вони живуть із чоловіком у їхній власній квартирі, з нею дуже теплі та близькі стосунки. З молодшою все дуже складно та важко. Вона одного разу почула мою розмову з моєю найкращою подругою про мого першого чоловіка та нинішнього. І все!

Вона зовсім від мене віддалилася. Ми практично не спілкуємось. Коли я дзвоню чи хочу приїхати, вона завжди шукає привід для відмови. Сама ніколи не дзвонить і не приїжджає. Я намагалася з нею поговорити, розговорити її, але все вийшло лише гірше.

Донька розплакалася і кинула слухавку. Поговорити з нею змогла старша. Від неї я все дізналася. Для молодшої я зрадниця. Їй шкода та прикро за батька. Вона його дуже любила (батькова дочка). Мого щастя вона зрозуміти і прийняти не хоче і не може, спілкуватися зі мною теж не може і не хоче, я для неї зрадниця та спілкування та стосунки зі мною для неї це теж зрада батька.

Сама вона теж, незважаючи на вік, до кінця пережити його смерть не може і досі нудьгує та страждає за ним. Я не знаю що робити. Другого чоловіка дуже люблю, але якщо потрібно вибирати між чоловіком та донькою, то без питань я виберу дочку.

Напевно, виходу нема. Поясню все чоловікові і подам на розлучення. Це справді зрада дочки та покійного чоловіка? Я сама щаслива, а дочка страждає та мучиться. Не повинна так мати робити.


КІНЕЦЬ.