Я 5 років доглядала діда, але коли його не стало, об’явилася мама і стала вмовляти мене поступитися Квартирою Діда Моєму Брату.

Коли захвоopiв мій дідусь, батьки відправили мене доглядати за ним.

На той момент мені виповнилося вісімнадцять. Мама з татом працювали і їм було не до старої людини, крім роботи вони також займалися вихованням мого молодшого брата, якому було тоді десять.

Дідуся я дуже любила, тож відмовити не могла. Він тяжко хвоopiв, сам не міг ходити в туалет, потребував м’якої їжі, бо не все міг пережовувати.

Мені довелося відмовитися від багатьох радощів юності, щоб забезпечити йому необхідний догляд. Поки мої подруги гуляли у кафе, я міняла підгузки дідові.

І я ніколи не скаржилася на життя. Догляд за дідом забрав у мене п’ять років мого життя. Потім дідуся не стало. За всіма документами, його квартира була оформлена на мене.

Коли пoxoронні заходи було закінчено, з’явилася моя мама, діловито розпочала діалог; -Знаєш, Олен, у твого брата є дівчина. Вони збираються побратися. Мені не хотілося б, щоб у нас жила молода сім’я.

Молоді мають жити окремо. Поступися братові дідусеву квартиру, а сама можеш з нами жити. Якраз допомагатимеш. Мене дуже розлютила її пропозиція.

Чому вона знову думає виключно про свій комфорт, а на мене зовсім все одно?

Я їй відмовила. Мама 0бразuлася на мене і насамкінець кинула: -Те, що в тебе зараз є своя квартира, це наша заслуга!

КІНЕЦЬ.