У своєму шлюбі моя кума Наталка зі своїм чоловіком вже 11 років живе.

У них з Петром двоє дітей: донька і син.

Діти вже їх трохи підросли, вже не зовсім маленькі, молодший син у другому класі навчається, дочка в третьому класі, але сама Наталка не працює практично з дня весілля – сидить весь цей час вдома, займається вихованням дітей і організацією домашнього побуту.

Кума моя жінка працьовита, вона старається в усьому, намагається тримати лад та добробут в домі, загалом, там все залежить від неї.

Хоча, щиро кажучи, невелику якусь копійку в сімейний бюджет вона вносить: здає свою невеличку однокімнатну квартиру в оренду.

Нерухомість приносить не дуже великі гроші для них, звичайно, як для сім’ї з чотирьох чоловік, але за доходом сама Наталка особливо не біжить.

Це ніколи не було для моєї куми якоюсь проблемою.

Але знає вона добре одне, що в разі чого, а копійка у них в домі завжди за оренду виручить, тим паче прогнозовано і стабільно вони мають непоганий додатковий дохід.

– У нас в родині завжди гроші заробляв лише мій чоловік, – зізнається усім кума.

Звичайно я знала, як вони живуть, але ніколи в неї нічого не розпитувала, бо вона якраз з тих людей, які не дуже люблять розповідати про своє особисте сімейне життя, тому я в їх сім’ю і не лізу.

Наталка розповідала мені лише те, що вважала за потрібне.

У її чоловіка є свій власний досить таки непоганий бізнес, і до недавнього часу справи йшли досить таки непогано, у них були чималі гроші, він сім’ю забезпечував гарно.

Великі якісь гроші, звісно, там не заробляв, але на життя вистачало, жили не гірше за друзів, знайомих та родичів своїх.

Згодом вони гарно розширили своє житло, купили гарну трикімнатну квартиру, але перед цим продали двокімнатну, яку чоловік купив сам ще до одруження з дружиною, в якій вони і починали своє сімейне життя.

На море їздили, звозили дітей і в Європу, і в Азію, показали світ, були в багатьох країнах, купували не найдешевший відпочинок.

Одягалися, взувалися, радували подарунками батьків – в загальному, особливо не економили ні на чому.

Але останні півтора-два роки бізнес Петра, на жаль, став занепадати якось поступово, але стабільно, а останнім часом і геть занепав.

Наталка ще на початку осені говорила йому закрити все і не витрачатися на справу, яка вже вичерпала себе і лише борги їм приноситиме одні, але він не погоджувався з нею і хотів все таки налагодити свої справи, не прислухаючись до дружини.

– Закрити свій власний бізнес, який багато років нас добре годував і забезпечував усю сім’ю, і як тоді заробляти гроші, щоб забезпечувати нам усім гідне та комфортне життя? Йти працювати когось, щоб хтось багатів, за копійки? Ну ні! – сказав чоловік відразу Наталці на її пропозицію. Сказав, що спробує налагодити все.

Робота когось за копійки завжди представлялася йому гірше, що може бути.

Якийсь місяць чоловік ще трохи намагався зберегти бізнес свій, тримав свою справу з останніх сил, у той період ще провів акцію великої щедрості, привернув клієнтів надзвичайно дешевими, в порівнянні з конкурентами, цінами.

Люди до нього пішли, заплатили якісь гроші, за допомогою яких навіть вдалося оплатити борги.

На якийсь короткий час здалося, що справи йдуть на краще, але ж ні, на жаль.

Час минув, і треба знову платити зарплати, оренду, а найголовніше, виконувати зобов’язання. які були обіцяні раніше. Або повертати гроші.

А грошей більше немає, вони якось швидко пішли на усі витрати і виплати боргів.

Продавати в бізнесі нічого, приміщення взято в оренду, обстановка нічого не вирішить, абсолютно.

– Схоже, що ми залишимося без своєї справи, яка нас годувала всі ці роки, завдяки якій ми усією сім’єю непогано жили, – засмучено сказав Петро своїй дружині. – Власники приміщення хочуть забрати його, клієнти вже щодня приходять незадоволені, просять розрахуватися з ними. Мабуть, настав час продавати нашу однокімнатну квартиру, щоб розрахуватися з усім, і мати щось на життя, поки не придумаємо щось краще для доходу. Часи зараз складні, бізнес важко втримати, у нас не вийшло з цим, на жаль.

Найдивовижніше, чоловік Наталки Петро навіть думки не припускає, що однокімнатна квартира належить лише його дружині, а вона може і відмовитися від продажу.

– Я не хочу нічого продавати, зрозумій ти мене! – сердиться моя кума на свого власного чоловіка. – Я йому говорила, що так буде, попереджала. Я знала все це ще влітку. Треба було закривати все тоді і йти нормально працювати, коли я тобі про це ледь не щодня говорила, хоч би грошей стільки не втратили. Так, в офіс, на дядька, ну і що? Вся країна так працює і все добре! І якось же живуть люди. Але він і слухати про це не хотів. Це моя квартира на всякий випадок, я хоч буду спокійна, що в нас хоч мала копійка, зате щомісяця є.

Петро сам дуже розчарований та засмучений, бо зараз потрапив в непросту ситуацію, а що робити, він не знає, грошей ні копійки зараз немає.

А дружина, виходить, підтримувати його і допомагати йому не збирається зовсім і рахує, що квартира особисто її, хоча він ніколи не говорив дружині, що щось належить лише йому, для нього все було спільним.

А я й не знаю, чи права тут моя кума.

Виходить, що було добре, коли чоловік заробляв і вона гарно жила, а як справи пішли не так, то вона стала осторонь, щоб своє майно зберегти.

Але хіба це нормально з її сторони по відношенню до свого чоловіка?

КІНЕЦЬ.