Марія Петрівна прибирала в квартирі, коли пролунав дзвінок у двері. Вона подивилася у вічко. Біля дверей стояла незнайома дівчина з немовлям в руках. Марія Петрівна, відчинивши двері, запитала:

– Дівчина вам кого?

– Мені потрібна Марія Петрівна, – відповіла незнайомка.

– Ну, проходьте, – запросила господиня квартири дівчину.

– Мене Христина звуть, – представилася дівчина, опинившись в квартирі.

– І що у вас за справи до мене, Христина? – поцікавилася Марія Петрівна.

– Ви вже вибачте мене за те, що потурбувала, але я більше не можу мовчати, – сказала дівчина і зробила паузу.

– Ну так говоріть вже, говоріть, я вас слухаю.

– Ця дитина, що у мене на руках, вона не тільки моя, вона ще й дитина вашого чоловіка.

Христина знову зробила паузу, немов очікуючи реакції Марії Петрівни на її слова. Але Марія Петрівна, залишаючись незворушною, промовила:

– Дуже цікаво, а подробиці можна.

– Я працюю в офісі вашого чоловіка. Але зараз я звичайно в декретній відпустці, – продовжила свою розповідь Христина, – ваш чоловік залицявся до мене, обіцяв одружитися. Він навіть купив мені квартиру, де ми з ним продовжуємо зустрічатися. І ось тепер, після народження дочки, він заявив, що йому складно піти від дружини.

– Ну, а від мене то ви що хочете? – перебила дівчину Марія Петрівна.

– Невже ви не розумієте, – почала заводитися дівчина, – що він не любить вас, а живе з вами тільки через жалість. Залиште його, не заважайте нашому щастю.

– Дівчино, а можна дізнатися скільки вам років?

– Мені двадцять шість.

– Христина, – невже вам потрібен чоловік, який за віком годиться вам у батьки.

– Уявіть собі потрібний. І я йому потрібна. І все у нас буде добре, якщо ви не будете нам заважати.

– Христина, я вас почула, знову перервала дівчину Марія Петрівна, – спробую вам допомогти.

Христина очікувала від Марії Петрівни все що завгодно, але тільки не такого повороту подій. Допомогти тій, яка фактично забрала у неї чоловіка – цього вона не могла збагнути своєю свідомістю.

А Марія Петрівна підводила підсумок бесіди:

– Ви, Христина, залишайтеся тут і, будь ласка дочекайтеся Євгена Івановича. Якщо він вас дійсно любить, то ні за що не вижене вас з цього будинку. Нехай цей будинок тепер буде вашим. А я, мабуть, зберу зараз речі і піду.

– Куди ж ви підете, Марія Петрівна, – вже з співчуттям сказала Христина.

– Та ви не турбуйтеся, мені є де жити. Слава богу у мене ще є батьківська квартира. Можете передати моєму чоловіку, що я бажаю вам щастя і завтра ж подаю на розлучення.

Тільки опинившись в батьківській квартирі, Марія Петрівна почала осмислювати те, що сталося.

Багато років тому, коли вона вчилася в інституті, до нею став залицятися ставний красень її однокурсник Євген. Відразу після закінчення інституту вони розписалися. Потім через рік народився син, а через два роки після його народження народилася дочка.

На Марію відразу обрушилися всі тяготи сімейного життя: прибирання, прання, догляд за дітьми. Про кар’єру довелося забути. А ось у її чоловіка кар’єрний ріст був стрімким.

Коли Євген повертався з роботи додому, то його завжди чекали охайні діти, смачна вечеря і чиста квартира. І все це завдяки старанням дружини. Потрібно віддати належне і чоловікові. Євген непогано заробляв і в родині завжди був достаток.

Але чим вище злітав Євген Іванович по службових сходах, тим все рідше він з’являвся вдома. Навіть у вихідні дні у нього завжди знаходилися службові справи. Та й відрядження були не рідкістю.

Ще в молоді роки Марія стала помічати, як поступово змінювалося ставлення чоловіка до неї. Чоловік вміло конспірувався і доказів в його зраді у неї не було. Але як жінка, вона відчувала, що чоловік не зберігає їй вірність.

Що вона могла зробити тоді по молодості з двома дітьми на руках … Піти і кинути дітей? Але таке їй і в голову не могло прийти. Піти від чоловіка разом з дітьми? Але вона не була впевнена, що зможе забезпечити їм безбідне життя. І Марія змирилася зі своєю долею.

До роботи вона повернулася тільки тоді, коли її діти навчалися в старших класах. І повернулася не тому, що відчувала матеріальні труднощі, а для того щоб уникнути гнітючої самотність.

Коли діти виросли і визначилися з вибором професії, коли вони стали жити самостійно в своїх сім’ях, то Марія Петрівна зрозуміла, що міняти щось в житті вже пізно.

І ось ця сьогоднішня подія відкрило їй очі. Вона раптом зрозуміла, що більше не бажає проводити жодного дня під одним дахом з людиною, який давно її розлюбив. Та й вона до нього не мала вже ніяких почуттів.

Увечері чоловік Марії Петрівни приїхав за нею з домовленостями.

– Ну це що за фокуси, Марія? Я не збираюся розлучатися з тобою. Та й власне кажучи, я не впевнений, що ця дитина від мене. Я ж не дурень. І уявляю, що потрібно молодим дівчатам від заможних чоловіків. В першу чергу гроші.

– Слухай, Жень, не треба виправдовуватися, – перебила дружина Марія Петрівна, – мені без тебе одній, чесне слово, спокійніше.

– А як же діти, – журився Євген Іванович, – якщо вони заявляться в гості, як я їм все це поясню?

– Як є так все і пояснимо. Вони дорослі зрозуміють, – поставила крапку в розмові з чоловіком Марія Петрівна.

Після розлучення з дружиною, Євген Іванович не став узаконювати шлюб з Христиною. Христина, як і раніше, жила в квартирі подарованій їй Євгеном Івановичем. А незабаром у нього з’явилася нова кохана.

Діти Марії Петрівни і Євгена Івановича ходили тепер в гості тільки до матері. Батько, якого вони майже не бачили в дитинстві, став для них ще більш далеким. А Марія Петрівна раділа кожній зустрічі з дітьми і внуками, вважаючи, що це і є її щастя.