Чимало років тому, ще коли мій син тільки зустрічався зі своєю нареченою, то про свою майбутню невістку я багато вже чула.

І, якщо таки правду усю казати, серед тих чуток нічого хорошого не було, а, скоріше, зовсім навпаки, на жаль.

Щиро кажучи, я теж не була особливо зразковою дівчиною в юності, але намагалася не давати приводу для подібних пліток, адже в селищі одне одного люди добре знають.

А їй байдуже, Тетяна зовсім не така людина.

Загалом, коли моя невістка з’явилася в нашій квартирі, я була зовсім не рада цьому і це зрозуміло.

Чоловікові моєму було байдуже, він не придивлявся до Тетяни так, як я, а я не про таку дружину для свого сина мріяла, тому мені на душі було прикро.

Син наш Андрій все добре зрозумів, взяв в оренду квартиру і пішов туди жити зі своєю нареченою, а потім вони подали заяву до РАЦСу, щоб зареєструвати свій шлюб.

Я дуже не хотіла йти на весілля, але син мене тоді заспокоїв: вони після розпису їдуть зі свідками по путівках на море, тому гуляння ніякого не буде, адже розумів, що я проти весілля взагалі.

Ось і добре!

Я, як зараз згадую, в душі весь час щиро сподівалася, що їх шлюб довго не триватиме, невістка обов’язково когось собі знайде, адже вона зовсім не серйозна людина, а син їй цього не пробачить і у нього буде шанс будувати своє нове, вже щасливе, сімейне життя.

Начебто згодом все налагодилося у них, але син з невісткою після цього почав жити якось вже не добре, злагоди в їх сім’ї не було.

Син постійно Тетяну все запитував: де була, з ким зустрічалася, поки та не народила першого сина, це був перший мій онук.

Потім незрозумілі гуляння невістки, вона ходила сумною, нічого не робила вдома.

Тоді тільки, давно це було, у молодих з’явився перший комп’ютер, і невістка Тетяна постійно сиділа за ним зранку до ночі, таке враження, що нічого крім нього не було їй цікаво.

Я приходила до них періодично, говорила їй, що так немає бути, що всюди брудно, немає приготовленої свіжої їжі, дзвонила свасі своїй, просила, щоб вона поговорила зі своєю донькою, але її матері було зовсім байдуже до того.

Коли Тетяна повідомила нам усім, що чекає другу дитину, її батько залишив молодій сім’ї свою двокімнатну квартиру.

Ну хоч своє житло у сина з дружиною з’явилося на той час, це було для них дуже добре.

Зробили непоганий ремонт, а затишку немає зовсім: Тетяна виявилася зовсім поганою господинею.

Мені рідні та друзі завжди говорили: не лізь в ту молоду сім’ю, нехай живуть, як хочуть, вони самі розберуться і без тебе.

Але у мене така внутрішня неприязнь була до Тетяни, що я постійно повчала її, сперечалася з нею, намагалася навести порядки свої в них вдома на свій лад.

Я знала, що Тетяна мене теж не особливо й любить, налаштовувала мого сина проти мене, але мій чоловік йому говорив:

“Не зважай, синку, нехай вони самі між собою розбираються, будь вище цього!”.

Ось в таких стосунках з невісткою ми прожили більше 15 років, роблячи один одному щось недобре, завжди докоряючи одна одній і не находячи спільної мови.

Онуки до цього ставилися просто, не стаючи ні на чий бік, хлопчаки ж, вони малі, в них свої інтереси, їм точно не до справ дорослих.

Вони відвідували нас, незважаючи на те, що їх мама цього не дуже хотіла, але треба віддати їм належне – онуки просили мене не говорити про маму щось недобре і швидше тягнулися до діда, ніж до мене, добрі діти.

Але рік тому, несподівано для всіх, син знайшов іншу жінку і вирішив до неї піти, залишивши свою дружину та дітей.

Я, напевно, була здивована найбільше.

Та замість того, щоб зрадіти цьому, я, несподівано для себе, дуже засмутилася.

Незважаючи на всю неприязнь до Тетяни, я поставила себе на її місце: у нас теж двоє дітей, дочка зараз заміжня, живе далеко.

Але якби в той час, коли діти були маленькими, нас би ось так залишив батько, я б місця собі не знаходила.

Я стала щиро просити свого сина не робити такого вчинку, вибачитися перед дружиною, забути ту іншу і залишитися в сім’ї, таке в багатьох буває, мине час і все забудеться, але він сказав:

“Чому ти сумуєш? Радій! У мене нова дружина буде, скромниця, господиня хороша та старанна, ти ж таку невістку собі давно хотіла! Не повернусь я в ту сім’ю, сини мене зрозуміли, питань немає!”.

Загалом, мій син сам подав на розлучення і спокійно пішов влаштовувати своє нове життя, залишивши Тетяну з дітьми одну.

Я забула зовсім тоді про свою гордість і прийшла до Тетяни сама.

Вона спочатку якось схвилювалася при моїй появі, мовчала, але я її обняла, і вона відразу заплакала у мене на плечі.

Як я в цей час себе картала за те, що стільки негативу вносила в їх сім’ю. згадала, як я мріяла про цей день, а зараз і місця собі не знаходжу, як мені шкода її!

Я просила у невістки вибачення за минулі непорозуміння та докори напевно разів 10, а вона у мене.

Потім ми з Тетяною багато говорили про минуле, виявилося вона просто нещаслива жінка, до якої була байдужа її мати, а потім і я нагнітала ситуацію.

Навіть подруг у неї не було ніяких, бо весь час вона проводила в сім’ї.

Важка робота на хлібозаводі, вдома діти і чоловік – у всіх свої інтереси.

Нічого веселого і райдужного, вона вже не була такою стрункою, як в молодості і мій син постійно говорив їх про це, хоча не було у тому її провини.

Тетяна сказала, що не така вже я і погана була, як свекруха: мотивувала її до якихось хороших дій, подарунки дарувала. Дивно!

Ось уже рік, як ми з невісткою в хороших відносинах.

Другу невістку (хоч вона ще офіційно і не дружина мого сина), я бачила лише одного разу всього, але цього достатньо мені.

Не хочу чіпати більше сім’ю сина, шкода прозріння прийшло так пізно.

Я дуже часто приходжу до Тетяни і своїх онуків, у них вдома, звичайно ж, нічого не змінилося – такий же безлад, як і був всі ці роки, але вже роблю зауваження хлопчикам, щоб своїй мамі допомагали, і сама беруся за прибирання, розумію – невістці зараз важко одній, мені шкода її і онуків теж.

Милі мої свекрухи, які зараз вважають своїх невісток нехорошими жінками, придивіться до них уважніше, можливо, проблема у вас самих, а не у них?

Я вже про себе все зрозуміла. Шкода, що знадобилося так багато років для того.

Час назад повернути я не в силі.

Я б ніколи не лізла у сім’ю своїх дітей, хай би там жили, як хотіли, а я постійно докоряла Тетяні якимись дрібницями: то не варить смачно, то не прибирає правильно, то ще щось в неї не так.

Іноді речі, які для вас здаються важливими – просто дрібниці, які навіть не варті того, щоб про них сперечатися.

Як мені шкода, що так сталося в сім’ї сина. Як я могла мріяти про це?

Як тепер бути мені з цим? Досі пробачити собі не можу, що так ставилася до невістки.

Чи не запізно змінювати все?

КІНЕЦЬ.