– Тарілки поставила, келихи готові, серветки зараз принесуть і треба не забути штопор, – передсвяткова метушня наростала все швидше, а господиня будинку Вікторія металася по всьому будинку, перевіряючи кожну дрібницю.

– Та ви не хвилюйтеся, Вікторіє Олександрівно, встигнемо. Адже у нас ще в запасі дві години є, – казала їй помічниця Оленка, яка всіляко намагалася підбадьорити хазяйку.

– Ну ні вже, Оленко, все має бути якнайкраще. Так, я побігла по ігристе, а ти перевір печеню.

Жінка попрямувала у погріб. Вибравши те що треба, Вікторія поспішила назад, як раптом задзвонив її телефон.

– Мамо, привіт. Ми доїхали, тож я беру таксі і швидко до тебе.

– Молодці, чекаю. Тільки заради Бога не поспішайте, сьогодні дощ сильний! – сказала в слухавку стурбована мати.

Дзвонила її дочка Оля. Вони з сином Грицьком недавно приїхали і вже були на шляху до будинку Вікторії.

Жінка не бачила їх дуже довго, тому дуже скучила. Вона взагалі переживала, що дочка знову вирушить у відрядження і приїхати не зможе, але цього разу все вийшло, і ось все було майже готове.

Вікторія Олександрівна мала ювілей, тому з ранку в будинку все було догори дригом.

Спочатку планували посидіти лише в колі найближчих, але колеги жінки наполягли на тому, що теж прийдуть.

– Оленочко, а де Анатолій? Я його з самого ранку не бачила, ти не знаєш, може, кудись поїхав? – замислено сказала Вікторія, яка прийшла на кухню.

– Ой, він же ж тобі записку залишив. Сьогодні о сьомій ранку встав, віддав конверт і поїхав кудись. Я спитала, але він не відповів. Не в настрої був, – Олена відставила убік салатницю і простягла господині конверт.

– Дивно, навіть не привітав мене з днем народження, – пробурмотіла Вікторія.

Вона взяла конверт і насторожено подивилася на нього.

– Але може справи якісь. Гаразд, потім прочитаю, мені треба терміново збиратися.

Вікторія пішла у свою кімнату, щоб одягнути вечірню сукню, залишивши конверт на тумбочці. Через 40 хвилин у двері подзвонили, і Оленка вже бігла відчиняти. На порозі стояли радісні Оля і її синок.

– Здрастуйте, тітко Олено! – Ольга з усмішкою обійняла жінку.

– Олечко! Оце радість! Молодці, що приїхали. Швидше, заходьте, – Олена жваво зняла з гостей куртки, подавшись у вітальню.

– Вікторіє Олександрівно, Олечка з синочком приїхали! Зустрічайте!

Згодом прийшла іменинниця, простягаючи руки для обіймів дочки й онука.

– Бабусю! – юний Грицько так скучив, що миттю побіг до бабусі, міцно обійнявши ту.

– Та ти ж мій солоденький! Як довго я тебе не бачила, Грицю, – Вікторія Олександрівна взяла онука на руки, поцілувавши у щоку.

– З днем народження, мамо, – назустріч також підійшла Оля з гарним букетом червоних троянд.

Це були улюблені квіти її матері.

– Дякую, доню. Ну як ви доїхали?

– Та не переживай, все добре.

– Гаразд, ви йдіть у кімнату, відпочиньте, а ми вже закінчимо приготування.

– Та ну що ти, мамо! Зараз я швидко помию руки і до вас спущуся. Гриць нехай відпочине з дороги, а я вже з вами за компанію.

Вікторія Олександрівна натішитися не могла: гості ось- ось прибудуть, на столі шикарна вечеря, дочка з онуком зуміли вибратися і приїхати – оце щастя! Тільки насторожувало жінку те, що не було з ними в цей момент її чоловіка Анатолія…

– Мамо, до речі, а чому тато нас не зустрів? Я думала, що він зможе приїхати на вокзал, – виходячи з ванної, гукнула Ольга.

– Він ще вранці кудись поїхав, мабуть, щось термінове по роботі. Ти не хвилюйся, гадаю, він скоро буде.

Приготування було закінчено і вже настав час зустрічі гостей. Ті своєю чергою не запізнилися, тож рівно о сьомій вечора все було готове. Подарунками була завалений весь коридор, для квітів ваз не вистачало, так що Олена на кухні вже вигадувала запасні варіанти збереження букетів.

– Так, ну я ще стару вазу з горища принесу, а ось це піде у відро з водою. Ох, ще ж Олі букет не поставили у вазу! – жінка металася по всій кухні, ледве встигаючи розподілити квіти.

Вікторія Олександрівна тим часом приймала вітання та спілкувалася з гостями.

Однак так і не було видно чоловіка іменинниці, про що поспішно нагадали колеги по роботі.

– На роботі щось, але не турбуйтеся, – з усмішкою виправдовувалася жінка.

І все б нічого, але Оля тут же запідозрила щось недобре. Дівчина залишила Грицька за столом, а сама попрямувала на кухню. Олена саме закінчила розподіл букетів і присіла відпочити.

– Олечко, щось потрібно? Тарілки?

– Та ні-ні, ви не переживайте, тітко Олено. Там всього вистачає. Я просто хотіла поговорити з вами.

– Щось трапилося?

– Просто тата все ще немає, а мама і вигляду не показує, що хвилюється. Може вони посварилися, і мені не сказали?

– Я за ними такого не помічала. Просто мене кілька тижнів тому з лікарні виписали, може, за цей час щось і сталося, але Вікторія Олександрівна нічого не говорила. Втомлена, щоправда, була. Але пояснювала, що завал на роботі. А взагалі, коли твій батько сьогодні йшов, він просив передати листа Вікторії Олександрівні. Он він, на тумбочці, наша іменинниця сьогодні ніяк не може встигнути прочитати, – жінка понесла закуски гостям.

Оля тим часом взяла конверт, розкрила його й застигла від прочитаного:

«Ти знаєш, що більше так тривати не може. Ми вже дорослі люди, тому давай спокійно все закінчимо. Ти сама бачила те, що було, тому в змозі пояснити це Олі. Речі я забрав, можеш не хвилюватись. З Днем народження. Анатолій.»

Оля похитнулася… Дівчина розуміла, що її батьки часто сварилися в минулому, але батько ніколи ось так не йшов.

Що ж у них сталося з матір’ю? Дівчина вирішила розібратися в цьому пізніше, а поки що повернулася у вітальню до сина і матері.

Через кілька годин усі почали розходитися. Побажавши господині будинку ще раз здоров’я, щастя та успіху, гості пішли, а Оленка почала все прибирати. Вікторія Олександрівна повела онука спати.

– Такий милий, одразу заснув. Втомився за день, – сказала жінка, прийшовши кухню.

– Мамо, а ти нічого не хочеш мені сказати? – Оля сіла за стіл, запитливо подивившись на матір.

– А що таке?

– Де тато і чому його не було? – дівчина стрімко захотіла почути правду.

– Ну я не знаю, можливо, щось трапилося, щось на роботі, ти ж знаєш його. Ох, так втомилася, піду спати. Дівчатка, ви теж не засиджуйтесь.

Жінка попрямувала спати, а за нею пішла й Оля, прихопивши зі столу батьковий конверт. Наздогнавши матір у спальні, Оля зачинила двері і повторно поставила питання про їхні стосунки вдома.

– Ол., ну правда, дрібниці. Давай про це завтра поговоримо.

– Та що ж таке, ти глянь краще, що він тут тобі написав! – Оля не витримала і кинула листа на ліжко.

Вікторії не залишалося нічого, як прочитати його. Через хвилину вона відклала конверт убік, підійшла до дзеркала і по її щоці пробігла сльоза. Оля побачила це і квапливо метнулася до матері.

– Добре, я все розповім. 10 днів тому я застала його з іншою жінкою. Приїхала до нього на роботу, щоб поговорити. Він не виправдовувався, просто сказав, як є. Виявилося, що то була його давня знайома, до якої так несподівано зʼявилися почуття. Він із нею і у відрядженнях був, а мені заявляв, що роботи багато.

– Але як же… Ви ж одружені і… – Оля розгубилася і сіла на ліжко.

– Так буває. Ти зі своїм чоловіком теж рано розійшлася. Іноді каблучка на безіменному пальці і штамп у паспорті не такі міцні, як хотілося б, – Вікторія сіла поряд із дочкою, обійнявши ту.

– Чекай, але чому він сам все не пояснив? Невже сміливості не вистачило?

– Так буває. Але я думаю, що він просто не хотів затьмарювати ваш приїзд і свято загалом. Олю, ти вже не маленька. Дорослі люди іноді помиляються, от і ми з батьком, мабуть, помилилися.

Вони посиділи трохи, а потім Оля пішла. Вікторія ж так і не змогла закрити очей – все перечитувала листа чоловіка.

Про його зради вона і раніше здогадувалася, але ніяк не виходило застати.

А тут він уже й сам не відпирався, розповів усе. Жінка настільки втомилася від усього цього, що, побачивши зраду наживо, навіть заспокоїлася: зате тепер вона була впевнена у своїй правоті.

А стосунки… Жінка вирішила, що краще поринути в роботу.

Вона все хотіла перетягнути доньку з онуком до себе, а тепер і привід з’явився.

Треба було допомогти їм із грошима.

Під ранок жінка заснула в кріслі, тримаючи в руках листа чоловіка.

– Мамо, мамо, лови! – маленький Гриць з усмішкою кидав мамі м’ячик.

Сьогодні Оля із сином вирішили прогулятися по подвірʼю, тож для гри взяли м’яч. Дитина пустувала, а Оля все думала про батьків. Звичайно, вона знала про те, що батько в молодості був нестримний, але вона ніяк не могла подумати, що він піде після стількох років спільного життя. Дівчина звинувачувала себе в тому, що не була в цей скрутний момент поруч із матір’ю, яка сама все це терпіла.

– Ви вирішили зранку фізкультурою зайнятися? – веселий чоловічий голос вивів Олю зі ступору, і вона обернулася до воріт.

– Дідусю! – маленький Грицько побіг назустріч Анатолію, який зайшов у хвіртку.

– Привіт, мій хлопчику! Як ти виріс, слухай. Маму слухаєшся?

– Так, звичайно, – хлопчик був дуже радий дідові.

– Ну молодець. Ану, дивись, що я тобі привіз! – Анатолій виніс з-за воріт величезну коробку, на якій красувалася картинка великого поїзда.

– Залізниця! Це ж про неї я мріяв! – хлопчик схопив коробку, яка явно була в рази більша за нього самого. – Дякую, дідусю!

Анатолій посміхнувся до онука і попрямував до дочки.

– Привіт, Олю.

– І тобі доброго дня, – дівчина склала руки, явно даючи зрозуміти, що розмовляти не хоче.

– Як доїхали вчора? Дуже втомилися? – Анатолій не втрачав надії на розмову.

– Якби ти зустрів нас, то знав би. Але, мабуть, були невідкладні справи, еге ж?

– Вибач будь ласка. Я дійсно був вчора зайнятий і не міг…

– Не міг що? Приїхати на вокзал, чи приїхати додому? Тобі вже складно побачитися зі своєю сім’єю, чи тобі нова дружина забороняє?! – Оля зиркнула на батька, який явно не очікував такої реакції від своєї спокійної дочки.

– Так ти все знаєш, – нарешті промовив чоловік. – Зрозумій, я зараз не хочу ставити на терези моє минуле і сьогодення. Ми з твоєю матір’ю багато чого пережили, але зараз це вже залишається в минулому. Іноді люди розходяться, і це нормально.

– По-твоєму зрадити дружину і понад тридцять років спільного життя — це нормально? А що ще тобі нормально – написати листа і поїхати?

– Я не хотів псувати мамі свято. Але бути тут я теж не міг. Зрозумій, іноді правильне рішення – це піти непомітно.

Батько з дочкою могли довго так говорити, але тут вийшла Вікторія Олександрівна. Вона несла в руці якусь товсту теку. Побачивши чоловіка, вона легенько кивнула йому головою на знак вітання, і, отримавши зустрічний кивок, промовила:

– Досить вам галасувати на весь двір. Те, що сталося, рано, чи пізно мало статися. Давайте не виноситимемо сміття з хати і тихо розійдемося. У нас і так майже не залишилося нічого спільного, тому давайте хоч із поваги до минулого мирно говоритимемо. Тим більше, про це зараз не можна говорити Грицьку – він не зрозуміє, – Вікторія з любов’ю окинула поглядом онука, після чого передала теку чоловікові.

– Що це?

– Твої документи. Ти ж за ними приїхав, правда?

Анатолій опустив погляд, але кивнув: – Дякую.

– Давайте поговоримо якось іншим разом. Я зараз збираюся залишитися в місті, тож нехай це все втрясеться, – Оля забрала свою куртку і пішла до сина, попрощавшись із батьком.

– Мені шкода, що все так сталося, – тихо сказав чоловік.

– Не бреши хоч тепер. Було б шкода – не зробив би так. Розлучення оформимо у найкоротші терміни. А з дочкою краще помирись, вона тобі точно не була тягарем, як я.

Анатолій кивнув, забрав папери і попрямував до виходу.

Через кілька хвилин Вікторія Олександрівна вже стояла одна в саду.

Може тут, серед кущів бузку, вона зовсім одна, але в житті у неї є міцна підтримка – дочки й улюблений онук…

Жінці було достатньо цього. Адже головне, що це було щиро і без зрад.

Вікторія тихо прошепотіла: «Прощавай», і попрямувала до хати, де на неї чекали її Оля й онучик Грицько…

КІНЕЦЬ.