Читаю тут найжиттєвіші історії та дивуюся, скільки різних доль та ситуацій. Здається, що я зробила б інакше, ніж автор тієї чи іншої сповіді. А зараз усі мої родичі та знайомі дивуються, як я могла вибачити колишнього чоловіка. Він пішов із сім’ї у найскладніший час, коли не платили зарплат, і жити не було на що.

Діти ходили до школи, я працювала за копійки, ще моталася до батьків допомогти, від них привозила продукти. Тягала сумки, а чоловік у цей час їхав у відрядження, працював на залізниці, до його обов’язків входив пошук фірм для співпраці.

Так його покликали працювати в одну фірму, робота з тієї ж таки області. З’явилися гроші, жити полегшало, але через рік чоловік заявив, що йде з родини. Потім я дізналася, що пішов він до молодшої жінки з двома маленькими дітьми. Довго описувати весь цей стрес, сльози та біль.

Він допомагав грошима, крім елементів. Донька після школи поїхала на роботу за кордон, я дуже переживала, зараз вона заміжня, живе у Швейцарії, дітей немає. Молодший син ще у школі став залежним, колишній чоловік лікував його, потім купив йому машини, квартиру, аби він лише розпочав нове життя. На якийсь час він зупинився, знайшов роботу, одружився, були діти.

Ми раділи, але одного разу зателефонувала невістка і сказала, що розлучається, бо син знову взявся за своє. Спершу приховував, а потім уже не міг. У результаті машина і квартира, які були оформлені на нього, пішли за його борги. Його пристрасть потребує великих грошей.

Невістка вийшла знову заміж, народила дитину та поїхала до чоловіка за 600 кілометрів. Дітей кинула на своїх батьків. Тим вони за великим рахунком не потрібні. Я хотіла забрати їх до себе, але й вони, і колишня невістка не згодні, кажуть, що я не змогла виховати сина, тож нема чого братися за онуків.

У чомусь вони мають рацію, звичайно. І ось нещодавно зателефонував колишній чоловік. Раніше ми з ним не спілкувалися, навіть із приводу сина та його лікування з ним спілкувалася дочка. Чоловік сказав, що переніс серцевий напад, ледве ходить, купив будинок за містом, є машина, запропонував жити разом, щоб займатися онуками.

Син після чергового лікування (дочка забирала до себе до Швейцарії) начебто почав нове життя, але не знаю, наскільки цього вистачить. Я погодилася на пропозицію колишнього чоловіка, бо ми із сином живемо у двокімнатній квартирі, і якщо чесно, то я навіть боюся його. До нього приходять так звані друзі, а поїхати мені нема куди.

Тому ми знову разом, але живемо як сусіди. Він сам готує собі їжу, якщо не може, я варю і для нього, допомагаю йому в побуты. Він все оплачує, оскільки продовжує працювати через інтернет. Онуки на всіх канікулах у нас, із колишніми сватами потроху налагодили стосунки.

Родичі мене засуджують, я їх розумію, наше розлучення було у всіх на очах. Скільки горя завдав мені чоловік, все перекреслив, але зараз так склалися обставини, що інших варіантів просто немає ні в нього, ні в мене. Так і живемо, про минуле не говоримо, та й мало про що говоримо взагалі.

КІНЕЦЬ.