У мене з хлопцем велика різниця у віці і це мене непокоїть. Знайомі ми лише близько пів року, у стосунках три місяці. Насправді це була симпатія з першого погляду з обох боків. Він живе у сусідньому місті. Багато працює (батька немає, і він звалив усю відповідальність за маму та молодшу сестру на себе).

Зізнався в коханні, познайомив із усіма друзями. Із мамою не знайомив. Моїх батьків уже знає. Бо в поодинокі вихідні приїжджає до мене. Сидимо вдома. Він мене нікуди не запрошує, подарунків не дарує. Ведемо постійно листування, телефоном не дзвонить.

Проблема ще в тому, що мені 32 роки і я в розлученні дітей немає. А йому лише 23. Ось так вийшло. Я не можу сидіти вдома і чекати, коли щось зміниться, мені треба думати про майбутнє.

Він ще молодий, і я це розумію. На нього давити не хочу, дуже на серці важко і боляче до сліз, що колись увечері у нього вільний час, а він проводить його, наприклад, з друзями, або каже, що втомився.

І коли приїжджає до мене, теж ненадовго. Годині о 6-й вечора їде, каже справи. Хіба це нормальні стосунки? Я дуже його кохаю, не хочу його втрачати, з ним так спокійно і затишно.

Я отримую задоволення від нього, але розумію, що так не піде. Що не знаю. Плачу, бо дуже сумую. І цілими днями тільки чекаю, що він напише, що приїде. Всі зустрічі тільки на моїй стороні практично, у мене вдома, у моїх друзів, у мене на дачі.

З його боку тільки в його одних одружених друзів буваю. І те рідко. Якби не я, у нас би й інтимного життя не було. Що робити, кругом голова йде, я вже заспокійливі пити почала.

КІНЕЦЬ.