Тоді чоловік Ніни поїхав до Києва на важливу конференцію, а донька пішла ночувати до подруги. Тому весь день жінка вирішила присвятити собі – подивитися фільм, щось поприбирати вдома, зробити манікюр.

Але її плани перервала сусідка, Галина Богданівна:

– Нінка, Господи, зараз тобі таке розповім. Дай склянку води, Боже, зараз аж серце з грудей вистрибне.

– Що таке? Вам швидку викликати?

– Ні, цур тебе, я ще вас всіх переживу. Пам’ятаєш, до мене у гості приїздила племінниця. Анька з села?

– Так, цієї зими на канікули.

– Вона місяць тому народила. Уявляєш? Дівчині всього 18 стукнуло, а вона вже вагітна ходила.

– Жах. І куди її мама дивилася?

– Та от недогледіла. І я за це себе картаю. Бо вона ж тоді у мене залишилася на канікули.

– А зараз що з нею? Все добре?

– Ой, вчора були похорони. Анька, Царство їй Небесне… Вона після пологів дуже важко хворіла. І от декілька днів тому до мене телефонує. Каже “маю гріх, хочу вам розказати”. Ніхто ж не знав, хто батьки її дитини.

– І хто?

– Нінка, ти краще сядь. То твій чоловік Володька.

– Та не може бути.

– Вона сама зізналася. Що поки ти відпочивала у Буковелі, вони шури-мури крутили. Казала, що готова навіть ту експертизу зробити.

Дійсно, коли Ніна відпочивала з донькою у Буковелі, то чоловік залишився вдома. І ще після приїзду Ніну дуже дивувало, що вдома так чисто, нова постіль. Наче клінінг прибирав.

– А що з дитинкою зараз?

– А що, що? У той, сиротинець віддали. Батьки Аньки від нього відмовилися. Казали, що байстрючатко не хочуть виховувати. Тільки от її похоронили і все.

Ніна не вірила, що це все правда.

Думала, що такі історії трапляються тільки в дурних серіалах чи фільмах про нещасне кохання. Але ні. Сусідка навіть показала фото малюка – точна копія її Володимира.

Того ж дня Ніна зібрала всі-всі-всі свої та доньки речі та переїхала в село до мами. Однак, заздалегідь попросила адресу сиротинця, де був малюк Ані.

Майже тиждень Ніна навідувалася в сиротинець Купила хлопчикові Давидику пеленки, іграшки, одяг, нову коляску. Так сильно прив’язалася до дитинки, що не хотіла їхати додому.

Володя всі ці дні намагався вимолити вибачення у Ніни:

– Так, я вчинив підло, я каюся. Але, будь ласка, дай мені другий шанс. Я виправлюся обіцяю, будь ласка, довірся мені!

Ніна тоді дістала з кишені список.

– Колиска, модуль, столик… Що це?

– Список. Треба завтра купити для Давида. Я хочу його всиновити. Він не винен у твоїх помилках. А ти… Сам будеш за це перед Богом відповідати.

Минуло 5 років. Ніна прийняла Давида, як свого рідного сина. І забула про зраду чоловіка. Щовечора та щоранку молиться Богові, аби він оберігав її родину.

Вони вирішили почати життя з чистого аркуша. І у них все буде добре!