У 68 років, нещодавно повернувшись з Італії, я вирішила заповісти все своє майно невістці та онукам, незважаючи на те, що в мене є власні син та дочка.

Цей вибір дався мені нелегко, оскільки я знала, що передаю більшу частину свого майна не своїм нащадкам, а спочатку незнайомій людині. Враховуючи мій похилий вік, мені треба подумати про те, хто забезпечуватиме мені спілкування і догляд, коли мої сили покинуть мене.

Я не покладаю великих надій на своїх власних дітей через непостійний характер сина та постійні «переїзди» дочки за кордон. Останні два десятиліття я працювала в Італії, щоб фінансово підтримувати своїх дітей, особливо в плані житла, оскільки ми мали лише старий сільський будинок.

Моя дочка вийшла заміж і переїхала до орендованої квартири. Завзято працюючи, я відкладала кожну копійку, щоб купити їй квартиру, і досягла цієї мети за шість років.

Коли мій син привіз додому свою дружину Віру, і вони подарували мені двох онуків, я прагнула зробити такий подарунок, як і для дочки, для них.

За кілька років мені вдалося купити і їм квартиру. Однак мій син покинув свою сім’ю та переїхав у нову квартиру один. Якби я знала про його наміри, я оформила б квартиру на ім’я Віри…

Віра, залишившись без житла, переїхала до мого дому разом із онуками. За ці роки вона показала себе чудовою господаркою. На відміну від неї, мій син мав низку невдалих стосунків і проблеми з алкоголем, через що він ризикував втратити квартиру через борги. Нещодавно я повернулася з Італії зі значними заощадженнями і мала вирішити, як їх використовувати.

Мій син – втрачена людина, і мені нестерпно навіть бачити його. Моя донька та зять продали свою нерухомість в Україні і чотири роки тому переїхали до Канади, де їм загалом не завадила б моя підтримка.

Тим не менш, я вирішила залишити все Вірі, маючи намір використати зароблені гроші на будівництво будинку для нас. Схоже, що свої останні роки я проведу з невісткою та онуками, бо мої власні діти байдужі до мене.

Незважаючи на прохання сина допомогти йому, тому що він моя рідна дитина, я сумніваюся, чи дійсно він потребує мене. Я все для нього зробила, а у відповідь отримую лише невдячність. Ми з Вірою вже почали будувати свій будинок, і я вважаю, що ухвалила правильне рішення.

КІНЕЦЬ.