Оксана росла сиротою при живих батьках. І якщо свою матір Оксана бачила лише на фотографіях і відеодзвінках, то батько жив по сусідству, але незважаючи на це, у вихованні доньки не брав жодної участі.

Оксані здавалося, що чоловік навіть боявся дивитися в її бік, щоб та ненароком не попросила в нього чогось.

І якщо раніше Оксана ображалася на матір за те, що та в гонитві за власним щастям забула про свою дочку, то тепер вона її розуміла.

Нелегко, напевно, залишитися з дитиною на руках у шістнадцять років, тим більше коли батько твоєї дитини однокласник і сусід за сумісництвом.

Добре хоч не побоялася і народила, а могла б і не лишати. Незважаючи на те, що мати залишила Оксану немовлям під опікою своїх батьків, та була їй безмежно вдячна, адже невідомо, як склалося б її життя, якби вона росла біля матері, яка, судячи з усього, не мала жодних материнських почуттів.

Зате в Оксани було чудове дитинство, вона росла, купаючись у любові і ласці.

Дідусь з бабусею в ній душі не чули, а мати час від часу відправляла з міста модний одяг та іграшки.

А коли Лариса вийшла заміж за іноземця, то потік посилок та грошових переказів тільки посилився.

Іноді Оксані навіть здавалося, що мати все робить, щоб загладити перед нею провину.

На вісімнадцятиріччя навіть гроші вислала, щоб дід купив Оксані в місті квартиру.

Як-не-як, а дівчина виросла, і її чекало навчання в університеті, і було б набагато краще, якщо до цього часу у неї було своє житло, а не кімнатка в гуртожитку.

Таким чином, Лариса поступово, крок за кроком, намагалася ненав’язливо дати зрозуміти Оксані, що все, що вона робила і робить це тільки для її блага.

І на подив дідуся й бабусі, Оксана на матір зла не тримала, але й особливо теплих почуттів не відчувала.

У ті рідкісні моменти, коли Лариса приїжджала додому, багато хто думав, що Лариса й Оксана сестри, так вони були схожі, та й Лариса дуже вміло стежила за собою, що їй у її тридцять чотири ніхто не давав більше двадцяти п’яти років.

– Ну, що Оксанко, може, все-таки поїдеш зі мною?

– Ні, мені ще треба вчитися.

– Ну, вчись-вчись… І в кого ти така розумниця… Ось мій новий номер телефону. Треба будуть гроші, або щось ще дзвони в будь який час.

– Дякую, мамо. Ти мені стільки всього накупила, і грошей дала достатньо, думаю, мені надовго вистачить.

Оксана й не помітила, як Ларису пересмикнуло від слова «мама».

Вона досі не була готова до материнства, і навіть своєму чоловіку-іноземцю збрехала, що допомагає батькам та молодшій сестрі, а про те, що там, на Батьківщині, у неї є доросла дочка, вона просто мовчала.

Начебто вона й любила Оксану, але якоюсь іншою, не материнською любов’ю такою, якою люблять родичів чи близьких знайомих.

Але, коли від Лариси пішов чоловік, вірніше покинув її, промінявши на свою співвітчизницю, вона насамперед приїхала до дочки.

– Оксано, ти ж не проти, якщо я житиму з тобою?

– Звичайно не проти, я все одно незабаром заміж виходжу, і після весілля ми плануємо жити в Олексія.

– Заміж? А чи не рано? Тобі ж зовсім недавно двадцять виповнилося.

– Рано???

Вона хотіла додати, що «ти ж сама народила мене в шістнадцять», але промовчала, може, не хотіла нагадувати матері про це, а може, не хотіла здатися грубою. І взагалі, Оксана вже доросла і може сама ухвалювати рішення, коли і за кого їй виходити заміж.

Оксана часто порівнювала батьків майбутнього чоловіка зі своєю матір’ю. І якщо ті з радістю прийняли її, як рідну, то Лариса навіть не цікавилася, за кого збирається вийти заміж її дочка.

– Я приїду на весілля, а зараз мені треба відпочити та набратися сил. Я в Грецію.

– М-м-м… Греція… Як там, напевно, красиво… Олексій іноді там буває у справах, от і вчора поїхав на переговори по роботі…

До весілля залишилося кілька днів. Оксана дуже втомилася, займаючись підготовкою до головної, як вона вважала у своєму житті урочистості.

У Олексія виникли термінові справи, і він трохи затримувався. Мама теж, як поїхала, так більше і не виходила на зв’язок, і Оксана навіть не знала, що й думати.

Зате вона точно знала, як зрадіє Олексій, коли дізнається, що він незабаром стане батьком!

Оксана, звичайно, не планувала дітей до весілля, але весілля вже не за горами, тож ніхто й подумати не зможе, що їхній шлюб по зальоту.

– Ну нарешті! Я вже подумала, що ти закохався в гречанку і передумав на мені одружуватися.

– Що ти, кохана. Яка гречанка? Ти ж чудово знаєш, що я не сприймаю інтрижок на стороні.

Хоча отут він злукавив… Та сама інтрижка на стороні в нього була…

Це була ніби нарада, немов барвистий феєрверк, і ті дні, що він провів у Греції, він навряд чи забуде.

Такого в нього ніколи не було з Оксаною, ні з якоюсь іншою жінкою, але як він думав, Оксані про це знати було зовсім не обов’язково.

Та й що тут сказати було та й було, з ким не буває?

Багато чоловіків перед весіллям влаштовують парубоцький вечір, от і він не втримався, тим більше там була ТАКА жінка…

Тоді йому навіть здавалося, що він поспішив з весіллям, і йому навіть хотілося, щоб замість Оксани його дружиною стала Лариса.

Ось такий тісний наш світ, і замість мільйона інших жінок, Олексій чомусь звернув увагу на матір його майбутньої дружини.

Можливо, якби він знав про це, то нічого цього не сталося б.

Та й яка тепер різниця, сталося те, що сталося.

Було та й минуло, завтра вони одружуються, а Лариса назавжди залишиться в його пам’яті, як найяскравіша і найнезабутніша пригода в його житті.

Хоча, якби вони зустрілися б тут, то не факт, що він зміг би стриматись і не повторити це знову…

…Весілля було в самому розпалі, коли в залу ресторану зайшла Лариса.

Всім було цікаво дізнатися, хто ж ця молода, елегантно одягнена жінка!

Побачивши Ларису, Олексій раптом побілів на обличчі.

– Як вона дізналася про весілля?! – тільки й подумав він. – Навіщо вона взагалі сюди прийшла? Що тепер буде? Напевно, сварка! Оксана мене ніколи не пробачить, та й батьки не зрозуміють мого вчинку, бо ж їм так подобається Оксана…

– Любий, познайомся, це моя мама – Лариса, – сказала посміхаючись щаслива Оксана. – Мамо, а це мій чоловік Олексій!

– Дуже приємно, – сухо сказав Олексій і відвів очі.

– А мені, як приємно, молодий чоловіче! – сказала мати Оксани вдивляючись в очі мабутнього зятя.

Жінка посміхнулася і підморгнула Олексію, так що він мимоволі згадав усе, що між ними було.

Але Ларисі ніби було все одно, вона абсолютно не переживала і насолоджувалася весіллям доньки.

Побачивши, що наречений вийшов із зали, вона пройшла за ним, і опинившись у темному коридорі, обвила його шию руками:

– А ось і я!

– Ларисо, що ти виробляєш?! Нас можуть побачити!

– Ну й нехай! Я просто не тямлю себе, коли бачу тебе. Думаю і ти теж…

– Вибач, я не знав, що Оксана – твоя дочка…

– Забудь, це помилка моєї молодості. Я її не виховувала, тому ми, швидше за все, як сестри, аніж мати й дочка.

І знову він зрадив Оксані…

– Я думаю, що на цьому все. Ми й так надто далеко зайшли. Поруч із тобою я зовсім нічого не розумію. Думаю, нам краще не зустрічатися.

– Ну гаразд, – сказала Лариса. – Біжи до своєї благовірної…

Лариса дістала з клатчу візитівку і вклала її в кишеню піджака Олексія.

Він зім’яв її в долоні і непомітно викинув в урну. Треба з усім цим зав’язувати, добре один раз, добре вдруге, але на третій раз точно не уникнути біди!

Він не дарма так переживав. Олексій, ніби відчував, що Лариса стане джерелом великих проблем, і він не раз хильне через неї лиха.

Якби він тільки знав, як мав рацію, і що в найближчому майбутньому йому доведеться сильно пошкодувати про те, що він колись взагалі зважився на цю авантюру…

Сімейне життя Олексія влаштовувало, Оксана була хорошою хазяйкою, тішило чоловіка і те, що вони скоро стануть батьками. Як виявилося не тільки вони…

– Привіт, зятьку! – сказала Лариса до Олексія. – Вітаю, ти скоро станеш татом!

– Пізно ж ви дізналися, що станете бабусею.

– Бабусею? Я зараз не про це, любий. Я хотіла сказати, що чекаю від тебе дитину. Мовчиш? Ну мовчи, мовчи, слова тут зайві. Як ти здогадався я збираюся її залишати…

– Від мене, що ви хочете?!

– Ми вже на «ви» перейшли? Чудово! Коротше, не витрачатиму час ні твій, ні мій. Я хочу, щоб ти розлучився з Оксаною і одружився зі мною.

– Що-о-о? Ви у своєму розумі? Невже ви думаєте, що я проміняю дружину на жінку, яку багато років не цікавило, як росте її дочка? Навіть зараз, замість зникнути, ви хочете знищити життя Оксани.

– Ти все сказав? Даю тобі місяць. Або ти робиш, як я сказала, або… Я зруйную твій шлюб.

Від обурення Олексій аж запустив телефон у стіну. А коли обернувся, то побачив дружину.

– Щось трапилося?

– Трапилося… Тільки давай пізніше все обговоримо.

– Не хвилюйся так, це напевно пов’язано з твоєю роботою? Все владнається, ось побачиш.

Вона навіть і подумати не могла, що це її рідна мати причина тому, що Олексій почервонів чи то від гніву, ні від страху перед неминучим.

Місяць пролетів дуже швидко, весь цей час Лариса якось причаїлася і не показувалася…

І ось, одного дня, Лариса прийшла в гості до зятя з донькою.

– Привіт! Не чекали на мене?

– Проходь, мамо, – сказала Оксана. – Чаю, кави?

– Давай краще чай, мені зараз кави не можна.

– Тиск?

– Який тут тиск, я ще надто молода для цього. Вагітна я. Хіба тобі Олексій нічого не сказав?

Олексій відчув, як земля йде з-під ніг, але Ларисі судячи з усього, було все одно. Вона сіла поряд з ним і ласкаво скуйовдила його волосся.

– Ну, що сам скажеш, чи даси мені цю честь?

– У вас якісь секрети від мене?!

Оксана стояла і, не могла зрозуміти, що відбувається.

– Які тут секрети? Я чекаю дитину від Олексія, я давно йому сказала, щоб він попередив тебе…

– Повтори, що ти сказала?! Ти чекаєш дитину від мого чоловіка?! Це такий жарт?!

– Хіба я схожа на жартівника? Ми познайомилися в Греції і там провели кілька палких ночей, а потім тут у розпал вашого весілля… Олексію, скажи їй, як було нам добре разом!

– Ідіть! Ідіть обоє! Бачити вас не хочу!

– Оксано, пробач мені, ці стосунки були помилкою!

– Помилкою було вийти заміж за людину, здатну на таку підлість!

Оксана подала на розлучення. Чоловіку вона так і не пробачила, а з матір’ю більше не спілкувалася.

Оксана повернулася до рідного села до дідуся та бабусі, де благополучно виносила та народила хлопчика.

Про матір та колишнього чоловіка вона нічого не чула, та й знати не хотіла.

Однак через місяць після народження сина їй зателефонували з міського пологового:

– Ви донька Лариси Кузьмук?

– Так, щось трапилося?

– Вашої матері не стало під час пологів, співчуваю. Народилася дівчинка, ми подумали, може, ви захочете забрати дитину. Дівчино, чому ви мовчите? Нам оформляти дівчинку в будинок малюка, чи ви все-таки приїдете?

– Я… Я… Я приїду!

Оксана забрала дівчинку. Ну не могла вона просто вчинити інакше…

Олексій все одно не забрав би дитину, він досі вважає, що у всіх бідах винна тільки Лариса.

Хоча Оксана думала, що у всьому винні вони обоє, і взагалі діти не повинні відповідати за гріхи батьків.

Діти це щастя, її щастя, а щастя, як відомо, багато не буває…

КІНЕЦЬ.