Олексій зупинився біля вітрини взуттєвої крамниці. Може зайти? Хоча, що він розуміє у жіночому взутті?! Але якщо запитати у продавщиці, то вона, напевно, підкаже – що зараз носять жінки, що в моді. Його Наталка нещодавно говорила, що хоче до осені демісезонні чобітки, а він візьме і купить їх до її дня народження. Вона, звісно, здивується його уважності, такі подарунки він ніколи їй не робив. Так, можна сказати, ніяких і не робив – просто віддавав гроші з зарплати, залишаючи собі заначку, а ту ж заначку раніше прогульбанював. І як Наталка так жила? Навіть заміж за нього пішла, знаючи, що він любить погульбанити.

Познайомилися Олексій та Наталка зовсім неромантично – на поминках у мами Олексія. Мама була дуже гарна, вони з Олексієм жили вдвох в однокімнатній квартирці. Жінки  не стало у 44 роки, коли Олексію було 23. Просто занедужала, просто пішла на той світ, а батька свого Олексій не знав – той пішов із маминого життя, коли хлопчик був ще немовлям. На прощанні була мамина колега та її дочка Наталя, яку він досі не знав.

– До нас тітка Рая часто приходила в гості, – розповідала на поминках Наталка. – Наші мами дуже дружили. Земля пухом тітці Раї, мені вона дуже подобалася.

Але Олексій слухав її у піввуха, піднімаючи чарку за чаркою. Він важко переживав відхід матері, тому і шукав забуття у чарці. Йому й раніше подобалися посиденьки з друзями, всяк гулянку. Зізнатися чесно – на той ще момент захоплення не було, подобалася сама атмосфера посиденьок. Він вчився у них як робити заначки від дружини, як треба правильно розмовляти зі дружиною – загалом набирався холостяк досвіду. Але все це було більше жартома, ніж серйозно.

Після того, як не стало матері, Олексію дали пару тижнів відпустки – мовляв, йди, хлопче, оговтайся. Тільки дарма їх дали – Олексій почав ще сильніше гульбанити. За півтора тижні до нього в двері подзвонили. Як у тумані Олексій дійшов до дверей, відчинив їх і побачив ту саму Наталку.

– Мене мама просила тебе відвідати, бо до тебе ніяк не додзвонитися. Можна зайти?

– Не знаю, може телефон розрядився, треба глянути. Заходь, якщо хочеш.

За хвилину Олексія знову зморило на сон. Прокинувся він ніби не у своїй квартирі – все чисто, речі складені. Він вийшов на кухню – Наталка дочищала раковину.

– Навіщо ти це зробила? – здивувався він.

– Мені тебе шкода стало. Тобі й так погано, а вдома ще брудно. Там я тобі супчик зварила, це корисно, особливо зараз. Я сама на кухаря навчаюсь, тому вмію готувати.

Олексію було ніяково, але він з подякою подивився на Наталку. Якась вона мила і чистенька, сама мініатюрна і з хвостиком на потилиці. Навіть захотілося її обійняти, але він не насмілився – для цього йому треба було як слід привести себе в порядок.

А потім з Наталкою якось зав’язалася тепла дружба, а потім уже й роман із розписом. Олексій так само ходив на застілля до колег, їздив з ними на рибалку, повертався «веселий», але Наталка так не сварилася, як розповідали чоловіки про своїх дружин. Вона сумно дивилася на Олексія, що хитається, і мовчки укладала його спати. Олексій же був спокійний і мовчки лягав в ліжко.

Потім у них народилася Маринка, це теж був привід для застілля, причому на кілька днів.

– Олексію, ну ти ж добрий хлопець, чого ж ти себе так поводиш? – питала теща. – Ну давай вже – завязуй з цим, ти навіть не бачиш, як часто Наталка плаче.

І Олексій почав поступово відходити від усього цього, та й правду кажучи самому вже набридло. Якось він побачив на вулиці сплячого гульвісу, і подумав: «Ось воно – моє майбутнє!». Відійшли застілля із друзями, та й рибалка йому була особливо не цікава. Але чоловіки не ображалися – усі розуміли. Найбільше було соромно перед дружиною – вона з ранку після застіль подавала йому супчик у ліжко і тихо казала: «Вставай! Так ти все своє життя проспиш!».

Ось і зараз, стоячи біля вітрини магазину взуття, Олексій раптом зрозумів – він ніколи не цікавився тим, чого хоче дружина. Просто почув краєм вуха про чобітки і йому так захотілося зробити їй такий подарунок, але тільки сюрпризом, щоб ніхто не знав і не доповів Наталці.

– Ви не підкажете, які чобітки я можу купити дружині? Ну що там у вас модно та красиво?

– А який розмір вам потрібний? – Запитала продавщиця.

Ось проблема! Ну так, звичайно, потрібний розмір! Як він про це не подумав? А розмір Олексій не знав. Запитати в когось (наприклад – у тещі), він не міг, є шанс, що Наталці все розповість. Ех, довелося їхати додому, подивитися на підошві взуття Наталки розмір і наступного дня знову заходити в цей магазин.

– Тридцять сьомий розмір! – радісно сказав він, пішовши з роботи на обідній перерві. – Виберіть щось шикарне!

– Ось, є така модель, має попит, – сказала продавщиця.

Олексій свиснув – ціна, звичайно, непристойно висока.

– А є щось дешевше? – Запитав він і зупинився. – Ні, візьму ці.

Таких грошей у нього не було, але незабаром зарплата і премія, як обіцяли. Олексій повернувся на роботу і попросив у борг у колег – хто що може. Надвечір він купив чобітки і сховав їх на шафі. Йому не спалося – він уявляв, як подарує їх завтра дружині на день народження. Треба якось так – дістати коробку, привітати з посмішкою і все, аби не хвилюватись! Вперше ж дарує такий дорогий подарунок, тим більше, що дружина цього дуже хотіла, це ж не просто квіточки у вазочку.

І ось настав ранок! Поки маленька Маринка спала в ліжечку, а дружина ще ніжилась у ліжку, злегка подрімаючи, Олексій метнувся на кухню, зробив Наталці каву і дістав коробку. Руки від хвилювання трохи тремтіли – не звик він так – носити каву в ліжко, дарувати подарунки. Ось і тут голос його трохи тремтів.

– Ось, Наталю, ти казала, що хочеш чобітки до осені, то я їх тобі купив. З Днем народження!

Тьху, все не те сказав, як він готувався. Якісь «ось, ти хотіла – я купив!». Але, Наталя, здавалося, його навіть не почула – вона відчинила коробку і щиро здивувалася:

– О Боже! Я мріяла про такі! Дякую тобі милий! Який ти у мене уважний!

Вона накинулася на чоловіка з обіймами та поцілунками. Олексій відчув гордість за себе і водночас якийсь сором: скільки років він прогульбанював такі гроші, адже це таке щастя – просто порадувати кохану дружину. Але тут невдача – чобітки ледве налізли на ніжку дружини.

– Це ж 37 розмір? – розгубився він. – Ти ж такий носиш?

– Ну так, як вийде – 37 чи 38, міряти треба, звичайно, ще у магазині. Ці чобітки мені трохи тиснуть.

– Ну що робити? – з відчаєм спитав Олексій.

– Та нічого! Піду та поміняю, на розмір більше, от і все!

Сюрприз трохи не вийшов, але байдуже. Дружина поміняла чоботи і була дуже щасливою. Ех, не тому вчили його друзі на гулянках!

КІНЕЦЬ.