Останнім часом мені здається, що маючи родину, я залишаюся самотньою, ні допомоги, ні підтримки від найрідніших людей я не бачу, хоча горнуся до них усією душею.

Я старша за свою рідну сестру Катерину на 11 років і це зіграло зі мною злий жарт.

Коли я дивлюся на те, як мої батьки спілкуються зі своєю молодшою ​​донькою, моєю меншою сестрою, і згадую їх ставлення до себе в її віці, мені стає дуже сумно, адже я такого й близько не бачила, я ніколи не відчувала тепло своїх батьків так, як моя сестра.

Я дуже добре розумію, що Катерина молодша і вимагає більше турботи та уваги ніж я, але все ж це завжди здавалося мені несправедливим, адже це тривало все життя моєї сестри.

Справа в тому, що я народилася коли тато з мамою були ще зовсім молоді, серйозних планів на життя у них не було, вони не чекали мене так рано, але склалося так, як склалося.

Вони вчилися в інституті і багато в чому пускали моє виховання на самоплив.

Дуже сильно виручала їх моя бабуся, яка практично повністю присвячувала весь свій час мені, вона гарно за мною дивилася.

Коли я була маленька, батьки мої займалися чим завгодно: навчанням, роботою, спілкуванням з друзями, відпочинком, але тільки не мною, на мене у них завжди не вистачало часу.

Підозрюю, що моя поява зовсім не було запланованою, батьки продовжували жити своїм безтурботним молодим життям, а я була майже сама по собі, коли трішки підросла, адже бабуся теж була в роках, у неї були свої інтереси і з часом догляд за мною давався їй все важче.

Моя молодша сестра Катерина народилася, коли мамі з татом було трохи більше 30-ти років.

Вони багато про неї розмовляли і почали готуватися до її появи задовго до її народження, так відповідально поставилися до цього, як на диво.

Будучи тоді ще 11-річною дівчинкою, я вже тоді була здивована різним ставленням до нас.

Складається таке відчуття, що на мені вони вчилися бути батьками, робили помилки, а після народження другої дитини все це врахували і вирішили стати ідеальними мамою та батьком.

Мені ця якась дивна нерівність досі не дає спокійно спілкуватися з рідними мені людьми, адже всі розмови моїх мами й тата закінчуються в основному розповідями про молодшу їх доньку, її успіхи, її життя, яка вона молодець і що потрібно подарувати їй на найближче свято.

Зараз мені 29 років, а сестрі 18. У мене є сім’я і двоє маленьких діток, наче життя моє влаштоване добре, цим я й завдячую своїй долі.

Але, не дивлячись на це, вся увага та допомога моїх батьків до цих пір належать лише Катерині, бо вона менша, бо їй потрібно більше, вона ж ще молода і все життя у неї попереду.

Вони допомагають їй з кожним кроком: з навчанням, покупками.

Батьки їй подарували машину і недавно купили квартиру, на яку вони складали гроші відколи моя сестра з’явилася на світ.

Не дивлячись на те, що у моїй сім’ї цього немає, у мами вистачило совісті запропонувати мені скластися разом з ними грошима для Катерини.

Коли я сказала, що у мене немає зайвих грошей, і запитала:

– А коли ви мені це подаруєте?

То мама мені так здивовано відповіла:

– Ти самостійна і ніколи не потребувала нашої підтримки, на відміну від своєї сестри, тобі в житті завжди все вдавалося й так. Вона без допомоги пропаде, ти сама це чудово розумієш, бо знаєш нашу катрусю, у неї характер м’який, їй важко чогось досягти без допомоги.

Незважаючи на те, що я така «самостійна», нам з чоловіком і дітьми доводиться жити на орендованій квартирі, свого житла ми й досі не маємо.

Ми з чоловіком намагаємося відкладати на власне житло, але сума, яку ми відклали, зовсім маленька і нам залишається розраховувати тільки на допомогу бабусі і батьків чоловіка.

Батьки у мене вже досить таки немолоді люди й незабаром їм самим може знадобитися допомога.

Сестрі ні до кого, крім себе немає діла, і вона не збирається доглядати їх у старості. Катерина вже зараз говорить батькам, що у неї ні здоров’я немає, скаржиться на все, мовляв вона на старості сама їх доглядати не зможе, бо на одні руки то важко буде, натякає на мене, мовляв, старша сестра є.

Скажіть, як би ви вчинили в такій ситуації, змогли б пробачити і спокійно спілкуватися з батьком і матір’ю, допомагати їм в подальшому, а тим паче у догляді на старості років?

Мені іноді здається, що свекор зі свекрухою зробили для мене набагато більше, ніж мої власні батьки. До них я тягнуся з щирою душею, вони дійсно нам рідні люди.

Як мені вести себе з батьками? Чи маю обов’язок я їх доглядати, коли вони все життя стараються лише для сестри Катерини?

КІНЕЦЬ.