Не так давно мій рідний батько отримав квартиру в іншому місті, і я вирішила туди переїхати жити.

Було незвично жити в чужому, незнайомому мені місті, де немає ні друзів, ні родичів, ні знайомих взагалі нікого.

Тому коли я дізналася про те, що подруга хоче виїхати зі свого села, запропонувала їй в цьому допомогти і покликала жити до себе, щоб вона теж добре своє життя влаштувала, бо шкода, що без копійки в тому селі сидить і живе на мамину гроші.

Квартира, звісно, досить велика – дві просторі кімнати, тому з розміщенням ще однієї людини не повинно було виникнути ніяких проблем.

Перед переїздом моєї подруги Валентини я вивчила вакансії і домовилася в одному місці про співбесіду.

Грошей у неї з собою було небагато, це зрозуміло, трохи лише мати дала, тому перший місяць я запропонувала пожити безкоштовно у мене, і навіть купила для неї диван.

Весь цей час я сама купувала продукти, хоча сама людина небагата, економила на всьому. Але, що мені людині супу шкода, чи каші якоїсь? Ми з Валентиною не шикували, але й мали що їсти і дах над головою був.

Коли прийшов час влаштовуватися на роботу, їй не сподобалося те місце, яке я для неї знайшла – не дивлячись на офіційну, високу зарплату, вона не захотіла працювати в мережі громадського харчування, і взялася за самостійний пошук вакансій, бо я не розумію її потреб, як переконувала мене вона.

Валентина стала їздити по співбесідах сама, витрачаючи багато часу і грошей на проїзд.

Її гроші швидко закінчилися і мені довелося їй позичати свої заощадження.

Приблизно через три тижні пошуку, Валентина, несподівано для мене, влаштувалася на роботу в салон краси адміністратором.

Зарплата там досить таки невелика, зате її можна отримувати щодня.

Графік там дуже лояльний – 2 дні через 2 і змінниця сказала, що готова змінюватися, якщо це знадобиться, вона не має сім’ї, самотня, тому зовсім нічим не обтяжена.

Я тоді за свою подругу щиро пораділа, адже очікувала, що у вільний час Валентина буде підробляти або шукати більш високооплачувану роботу, але не тут-то було.

Я працюю 6 днів на тиждень, а вона 3 або 4, з плаваючими вихідними.

Як не прийду я з роботи додому – вона дивиться телевізор або сидить в інтернеті, чи з телефоном в руках.

На кухні в цей момент може стояти гора її немитого посуду.

Я якось з нею на цю тему говорила, що мовляв, варто було б і щось вдома робити, та нашої розмови вистачило зовсім не надовго.

Борг вона повернула, платить за житло невелику суму і схоже, що її все влаштовує, їй так нормально живеться, гроші собі відкладає.

Валентина задовольняється маленькою зарплатою, економить на харчуванні, щоб придбати одяг, і часто просить пригоститися тим, що приготувала я.

Всю побутову хімію, навіть засіб для миття посуду купую я сама, вона навіть і не думає цього робити, типу моя квартира – мої турботи.

Живе у мене Валентина вже 7 місяців і жодного разу за цей час не купила в будинок нічого істотного, крім основних та дешевих харчів для себе.

Як заїхала в майже порожню кімнату, так все у неї і залишилося. Облаштування квартири виявилося повністю на мені.

Зараз у мене з’явився хлопець, людина дуже хороша, і я хотіла б жити з ним, але через таку сусідку покликати його до себе не можу, адже зараз я не сама.

Просити подругу з’їхати незручно, адже її зарплата не дозволяє зняти хороше житло.

Але з іншого боку, чекати поки вона щось змінить у своєму житті і стане себе нормально забезпечувати, доведеться довго.

Валентина чудово відчуває моє невдоволення, але вважає, що я втручаюся не в свою справу. Що робити мені – виганяти на вулицю?

Я так не можу вчинити, адже сама її до себе запросила і тепер не зручно сказати, щоб вона просто йшла.

Знаю Валентину багато років, але ніколи не думала, що вона така людина.

І що мені робити тепер?

КІНЕЦЬ.