Мені 30 років. Одружена, є прекрасна дитина. Моя проблема в тому, що я забезпечую дві сім’ї, це мої батьки, брати та сім’я мого чоловіка. Коли я була школяркою, підробляла та допомагала батькам. 

Після закінчення школи я вступила до інституту своїми силами, так вийшло, що я зв’язалася з дівчиною, у якої були круті батьки, і я почала разом з нею прогулювати так я втратила стипендію та безкоштовне навчання. Після того пішла працювати, мені було на той момент 18 років.

Почала працювати на базарі, торгувала одягом. І в холод і в спеку працювала не покладаючи рук. Допомогла батькам майже й усі зароблені гроші віддавала їм. 

Через два роки мені запропонували роботу в офісі, я пішла із задоволенням працювати, хоч і знала, що без освіти я ніхто. Я думала, як мені знову вступити та закінчити університет. Але вже через 2 роки мені запропонували роботу в іноземній компанії, зарплата була вже краща і після випробувального терміну я вирішила піти до університету та відновитися на платне відділення.

Я працювала та навчалася, а також тягнула своїх батьків, у батька були іноді випадкові заробітки. За ці роки було дуже важко, тому що я не могла дозволити собі добре одягатися (вдягалася у секонді), економила у всьому, ходила пішки. 

Я познайомилася з дуже симпатичним чоловіком і закохалася. На третьому побаченні сказав, що він із бідною не хоче пов’язувати життя, що він гідний дівчини з доброї родини. Сказав, що він хотів би бачити поряд із ним елегантну дівчину. І так я почала комплексувати у всьому через свій будинок, як він виглядає, як живуть мої батьки.

Час минав, але нічого не змінювалося, я все тягла до хати. Тут я познайомилася з чоловіком, який на багато років старший за мене. Він не робив мені зауважень щодо того, як я була одягнена бідно. Запрошував у кіно та в кафе. 

Закінчила я своє навчання і думала, що тепер у мене все стане набагато краще. Але я втратила роботу, довго не могла знайти іншу. Були підробітки, але я все-таки влаштувалась на роботу за своєю професією, але все одно тягла до хати. 

Цей чоловік зробив мені пропозицію, я відмовилася, тому що я вважала, що ще рано заміж. Я чекала, що мої батьки вийдуть на роботу, захочуть кращого життя. Я так і не дочекалася.

Я вийшла заміж за цього чоловік і в нас з’явилася дитина. Як виповнилося рік дитині, я пішла на роботу, бо переживала за батьків. Так минуло вже 10 років, як я тягну всіх. 

Чоловік зараз без роботи. Я допомагаю і йому, і своїм близьким. Але ніхто цього не цінує. Втомлююся і фізично, і морально. Чому мої батьки не хочуть працювати, щоб краще жити? Я їх не розумію. 

Після мене є брат та сестра, які теж не працюють. Чому вони не хочуть мене зрозуміти, що в мене теж сім’я, і в мене є дитина. Як на них вплинути? Я ж не можу все життя забезпечувати всіх. 

Я щоразу кажу, я не допомагатиму і може вони тоді почнуть щось робити. Адже серце крається кожного разу, це ж батьки, як їм не допомагати. Порадьте,  що можна зробити їм лише по 50 років.

КІНЕЦЬ.