Увійшовши до квартири, Зоя почала кричати про жа хливий сморід і лінощі чоловіка. Така поведінка різко відрізнялася від її звичайної поведінки та почалася, коли до них переїхала її свекруха, Ірина Василівна.

Зоя не протистояла Ірині Василівні напряму, але часто показувала своє невдоволення, коли свекрухи не було поруч. Зоя була не в кращому стані здоров’я і знемагала від навантаження по веденню домашнього господарства, яке повністю лягло на її плечі після приїзду Ірини.

Однак Ірина була ніжною душею. У молодості вона вийшла заміж за успішного бізнесмена, народила йому сина та овдовіла після двадцяти років щастя.

За п’ять років до цього вона знову закохалася та переїхала зі своїм коханим у невеликий будиночок за містом.

Їхня любовна історія закінчилася раптово, коли чоловік висловив бажання провести залишок життя з дочкою, і Ірина повернулася до своєї квартири, яку тепер займали її син, невістка та онуки. Її син, Павло, був радий її поверненню.

Їх пов’язувала міцна дружба з дитинства, і вони часто проводили час за чаєм. Його дружина Зоя, однак, була не така рада. Її невдоволення було відчутним: вона часто зривалася на Павлі через дрібниці.

Павло, втомившись від постійної напруги, вирішив, що їм треба з’їхати. У нього був двоюрідний брат, якому потрібен був хтось, хто б доглядав його квартиру, поки він роз’їжджав у справах.

Це рішення здивувало Зою, але Павло нагадав їй, що квартира належить його матері, і вони не мають більше права нав’язуватися. Почувши про те, що вони збираються переїжджати, Ірина була вражена.

Вона благала їх залишитись, але Павло був твердий у своєму рішенні. Він обґрунтував переїзд тим, що так буде найкраще для всіх, враховуючи домінуючий характер Зої та її бажання бути єдиною господаркою у своєму будинку.

КІНЕЦЬ.