Дмитро поставив сумку в коридорі і роздягаючись сказав:

– Мамо, поживу поки що в тебе. Довелося піти, стало неможливо, та й теща постійно наполягала, щоб я пішов. Хоч і живемо з Катею окремо, але вона начебто прописалася в нас. Приходить о восьмій ранку і йде о восьмій вечора. А тепер теща та дружина проти, щоб ми жили разом. Жаль тільки доньку.

– Сину, та як же це? У вас сім’я, дочка? Ні, я звичайно навіть рада, що ти житимеш зі мною, мені з тобою в трикімнатній квартирі веселіше, а то все не можу звикнути. Вже три роки, як нема батька, а мені все здається зараз прийде звідкись. Ти не подумай нічого, просто шкода, що ваша родина руйнується, – переживала мати.

– Мамо, вона вже зруйнувалась, і це теща зруйнувала нашу родину. Не раз ми розмовляли з Катею з цього приводу. Начебто дружина зі мною у всьому погоджується. Але тільки-но теща заявляється, Катя стає зовсім іншою, – якось втомлено і розчаровано відповідав син.

Дмитро не розумів Катю, свою дружину. Так, вона єдина дочка в матері, але так контролювати свою дочку і руйнувати сім’ю, ображати зятя постійно, навіщо? Навіщо це потрібно тещі і чого вона цим домагалася? Дмитро зробив висновок, що тещі потрібен інший зять, з фінансами. Але ж дружину все влаштовувало. Катя мовчала і матері ніколи не суперечила, якщо вона ображала зятя.

Коли Катя з Дмитром одружилися, постало питання – де жити молодим? Він пропонував у своїх батьків, а вона – у її матері. Дружина з тещею наполягли на своєму. Дмитро одразу ж зрозумів, що тещі він не подобається. Причіплялася до дрібниць, не давала лежати на дивані, одразу знаходила для нього заняття. Почепити полицю на кухні, прочистити раковину, щоб не засмічувалася, почистити ванну, на балконі навести лад, та мало чого.

Дмитро мовчав, з роботи приїжджав і починалися закиди.

– Коли в тебе зарплата, я вже за власний кошт купую продукти. А поїсти любиш. Що так пізно з роботи приїжджаєш, завів когось на стороні?

– Я з роботи їду через все місто, тому пізно, поки чекаєш на автобус, а він іноді спізнюється. А вам що, дружина мені нічого не каже, її все влаштовує, – намагався виправдовуватися він.

Але все марно, теща не вгамувалася, і Дмитро зрозумів, треба від неї з’їжджати. А тут за якийсь час йому запропонували роботу з оплачуваним житлом. Дмитро з дружиною переїхали до квартири, вже й зарплата стала пристойною. Він полегшено зітхнув:

– Нарешті не треба чути ці закиди, занудство та буркотіння тещі.

Але теща змінювати свою думку про зятя не збиралася, хоч і почав більше заробляти. Коли все більш-менш налагодилося, вирішили подумати про дитину. Але завагітніти Каті не виходило, довелося їй проходити процедури. А теща знову зловтішалася, хоч і винна в цьому була її дочка.

– Ну, що це за зять? Навіть дитину не можуть народити, як належить. Все не як у всіх.

І ось нарешті довгоочікувана вагітність дружини. Дмитро буквально порошинки здував із дружини. Не дозволяв їй займатися домашніми справами, по дому робив усе сам, купував продукти, прибирання квартири, оплата рахунків, супровід дружини на огляд – все це було на ньому. А він працював, але після роботи крутився, як міг.

Їхня донька на світ з’явилася раніше й слабенькою, довелося Каті з нею довго лежати в палаті. Але дякувати Богу, все обійшлося. Незадовго до виписки теща з’явилася у квартирі Дмитра та влаштувала сварку:

– Ти чому нічого не купив для дитини? Вже давно час купити ліжечко та інші речі. Яким ти був не розумним, таким і залишився, таким і будеш усе життя. Незабаром дружину з дитиною додому привезеш, а тут нічого нема.

– Але Катя сама сказала, що заздалегідь нічого не купуватимемо, погана прикмета – це її слова. І без неї просила нічого не купувати, – намагався пояснити він тещі, але та його не слухала, назвала ким тільки можна і пішла.

Дмитро десь розумів тещу, вона переживає за дочку та онуку. Але речі, які були потрібні для зустрічі з дружини та доньки, у них уже закуплено. А теща завжди недолюблювала зятя, а тут у всьому звинуватила його.

– Це ти винен у тому, що Катя народила раніше, не допомагав, не дбав про неї.

Дмитро ніколи не опускався до сварки з тещею, нехай говорить, нехай виплескує, він мовчки закривав очі. Так був вихований. Хоча її сусідки їй казали, що вона не на того зятя натрапила. Інший би її давно на місце поставив.

Коли він привіз дружину з донькою додому, допомагав їй у всьому. Купав доньку, переодягав, гуляв після роботи, мив посуд. Навчився швидко, навіть Катя дивувалася, як спритно в нього все виходить.

Спочатку теща не приїжджала. Дмитро із дружиною купили все для доньки. Він радів і сподівався, що теща дала їм спокій. Але рано тішився, коли дочці виповнилося один місяць, вона з’явилася. Почалося все спочатку.

– Сидиш на дивані? Ти повинен день і ніч працювати на трьох роботах, щоб забезпечувати свою сім’ю, щоб вони нічого не потребували, – говорила теща.

– Мамо, Дмитро і так працює і заробляє, у нас все є, – намагалася заступитися за чоловіка дружина. – Допомагає у всьому…

– А ти мовчи. Ти не розумієш нічого у житті! Ще й заступається за ледаря.

Катя мовчала і невдовзі вже була на її боці. Час минав, донька підростала. Теща вийшла на пенсію і повідомила, що в неї тепер буде багато вільного часу, і вона допомагатиме з онукою. Теща приїжджала до них додому спочатку на півдня, а потім провела у них весь день. Звичайно, вона допомагала з онукою, забирала з садка, Катя вже вийшла на роботу.

Все б нічого, але Дмитра дратувало, що теща постійно була у них навіть у вихідні дні. При ній він не міг розслабитись, вона до восьмої вечора була тут, вона заповнювала весь простір у квартирі. Командувала і все вирішувала за всіх, а сама нишком налаштовувала дочку проти зятя. Дмитро це відчував і чув.

– Ну, навіщо тобі потрібен такий чоловік? По хаті нічого не робить, скупиться, з донькою не допомагає, – бурчала на кухні теща.

Хоч і було це неправдою, та Катя мовчала. Дмитро теж мовчав, щоб не розбурхувати ситуацію.

А гірше стало, коли теща придбала дачу, правда, знову ж таки за допомогою грошей зятя, але це не важливо. На дачу треба купити те й це, привезти. Хоч і був для неї зять ледарем, але хто їй допоможе? Вона навіть на ім’я його ніколи не називала.

– Треба привезти на дачу добрива, – казала вона зятю. – А хто привезе? Дачу я купила і для вас також, внучці там на свіжому повітрі буде добре влітку.

Потім занедужав батько тяжко. Дмитро часто був у батьків, допомагав, купував все необхідне. А теща знову була незадоволена – надто багато часу приділяє своїм батькам. А якщо не дай Боже, щось забуде купити для дачі, тоді це ціла біда та сварка забезпечена на весь день.

Батько Дмитра нездужав важко, але настав той момент. Провели в останню путь. Мати переживала, теж занедужала, але Дмитро підтримував її як міг. Намагався у всьому допомогти, хоч вона й заперечувала.

– Синку, їдь додому, бо там теща знову тебе буде сварити. Я не хочу, щоб ще через мене були проблеми.

– Мамо, ну що ти. Та ну її цю тещу, нехай свариться. Мені таки твоє здоров’я важливіше.

Минав час, неприємність трапилася, звідки не чекали. На роботі у Дмитра почалися скорочення, підприємство збанкрутувало і Дмитро втратив роботу, треба було звільняти службову квартиру. Ось тут теща показала всім!. Хоч Дмитро і став на біржу праці, при цьому постійно шукав роботу і поки що безрезультатно. Теща говорила про зятя:

– Ось тепер завжди отримуватимеш ці копійки? Сім’ю треба забезпечувати, Катя сама тягне. Донька в школі навчається, на неї теж гроші йдуть. Яким ти був ледарем, таким і лишився, — вигукувала теща.

– Катю, ти що мовчиш, тебе хіба все влаштовує? Ти сама бідкаєшся, що не вистачає тобі грошей. Треба вирішувати питання, хай забирається цей ледар, годувати ще його.

Теща не соромилася у висловлюваннях і навіть не намагалася, щоб зять не почув її слів. Навпаки намагалася якомога більше зачепити його.

Минуло два місяці, і квартиру треба звільняти. Дмитро розмовляв із дружиною.

– Катю, збираємо речі та переїжджаємо до моєї матері. Там трикімнатна квартира, місця нам вистачить. Мама навіть пропонує розміняти, їй купити однокімнатну, якщо ти не хочеш з нею жити. Ти що мовчиш?

– Дмитро, житимемо у моєї мами. Так, там двокімнатна квартира, але мені з моєю мамою краще. Ми вже з нею про все переговорили і вирішили, – наполегливо говорила дружина.

– Як це з нею переговорили? А мене значить до відома не потрібно поставити? – Запитав чоловік.

Але тут влетіла до кімнати теща:

– А ти хто такий, щоб тебе повідомити? Ти чоловік чи що? Копійки приносиш додому. Не забезпечуєш свою сім’ю. Катя, нехай він живе у своєї матері, а ми житимемо в мене.

– Ну бабусю, я не хочу, щоб тато жив окремо від нас, – вставила своє слово онука, вона любила батька більше за всіх.

– А тебе ніхто й питати не буде, знайшлась заступниця. Робитимеш так, як ми з твоєю матір’ю захочемо, — швидко відповіла онучці.

Дмитро звернувся до дружини:

– Катя, правда, доньці краще разом з нами жити. Навіщо ти йдеш на поводу матері? Доньці важко буде жити без мене. Адже тобі не п’ятнадцять років, ти доросла жінка, скоро вже сорок років, а все маму слухаєш…

– Помовч, Дмитро. Я вже вирішила все. Нам треба пожити окремо, тож йди до своєї матері, а ми житимемо у моєї.

Так і розійшлися різними квартирами Дмитро з дружиною. Теща рзруйнувала сім’ю. Дмитро живе у матері, життя в нього налагодилося. Роботу знайшов із гідною зарплатою. Іноді у вихідні зустрічається з донькою. Дмитро кілька разів намагався поговорити із дружиною:

– Катю, донька повинна рости у повній родині. Можемо розміняти квартиру мами.

– Не хочу я жити з тобою, подаю на розлучення. А з донькою можеш спілкуватися та платити аліменти, ну і так грошей підкидати, ми не відмовимося. Я житиму з мамою, вона моя найрідніша людина. А ти так, сторонній чоловік.

– Але, Катю… – він навіть не знайшовся, що сказати.

Дмитро згодом зрозумів, що жодної сім’ї в них не було. Хіба з такою тещею та дружиною можна побудувати сім’ю? Звичайно, шкода йому всі ці роки, але як сталося, так і сталося. Навіть, якби він наполіг на своєму, все одно родини не було б. Теща контролювала все.

Мати Дмитра теж переживає:

– Синку, і що в результаті? Ти залишився один, дружина твоя одна, якщо звичайно мати їй не знайде чоловіка. Найбільше важко твоїй доньці та моїй внучці. Ми рідко з нею бачимося. Одна надія, коли вона подорослішає, зрозуміє, хто є, хто. І кому від цього полегшало? Ніхто від цього не виграв.

– Так, мамо. Я розумію. Теща воду каламутила і каламутить. А могла б дати дочці спокій. У самої життя не склалося, і доньці жити не дала. Могла б жити для себе, подорожувати, чи в санаторії відпочити, то ні. Потрібно зробити всім проблем. Як можна бути такою людиною, псувати всім стосунки. Їй від цього легше чи що? – казав Дмитро.

Він уже для себе вирішив, що в сорок років життя тільки починається, і буде ще в його житті кохання та щастя, але тепер він уже не повторить таких помилок.