З першої ж зустрічі у мене не склалися добрі стосунки з мамою мого чоловіка.

Просто тому, що пані Іванна – вередлива жінка, яка тільки й чекає, що всі будуть задовольняти її вимоги. Звісно, я не збираюсь потурати її бажанням, бо теж маю вольовий характер.

Я вважаю, що треба бути відвертим з людьми, не вдаючись до лицемірства.

Тому поведінка сім’ї мого чоловіка Ярослава дуже мене дратує.

Річ у тому, що інші невістки, Катя та Аня, бігають над пані Іванною ніби над збитим яйцем. Іноді смішно спостерігати за цим видовищем. Складається враження, що між невістками йде гостра конкуренція за заповітне звання “улюбленої невістки”. Однак я в цьому цирку не збираюсь брати участь.

Кілька місяців тому моя свекруха організувала святкування свого дня народження і запросила своїх синів з невістками. Спочатку я не горіла бажанням туди йти, але Ярослав мене переконав.

“Знаєте, діти, я запросила вас не просто так. Нещодавно я оглянула свою квартиру і помітила, що меблі в ній старі, сантехніка вже давно потребує заміни, підлога скрипить під ногами, а дах протікає. Коротко кажучи, все потребує ремонту, – посміхнулася Іванна. – Не переживайте, я вже знайшла майстрів і вибрала дизайн.

Все, що мені потрібно, щоб кожен з вас скинувся по 10000 гривень.

Це буде чудовий подарунок мені на день народження”.

Почувши це, я мало не втратила дар мови. “Для нас з Ярославом 10000 – це значна сума, тим паче, що зараз працює лише чоловік, а я на сьомому місяці вагітності. Одяг та іграшки для дітей чимало коштують. Пані Іванка ще жодного разу не привезла нам подарунків для майбутньої онуки. На щастя, мої батьки з-за кордону допомагають нам.

– Пані Іванно, я перепрошую, але ця сума для нас надто велика.

Ми не можемо дозволити собі легковажно ставитися до грошей, особливо враховуючи мою вагітність і підготовку до появи дитини, – відповіла я, помітивши, що невістки перешіптуються між собою.

Свекруха роздратовано глянула в мою сторону.

– Послухай, я прошу грошей не в тебе, а у своїх синів. Хіба я не заслуговую на простий ремонт на старість? Ти можеш мати скільки завгодно дітей, я не заперечую, – відповіла вона.

У цей момент Катя та Аня почали саркастично хихикати. Я не могла більше цього терпіти.

– Мені все одно, кого ви просите про допомогу. Дозвольте нагадати, що ваш син – мій чоловік, і ми скоро станемо батьками.

Ми краще витратимо гроші на іграшки та дитячий одяг, ніж на ваш ремонт.

Тож зрозумійте нас правильно – ми не можемо вам допомогти. Не потрібно придумувати нових виправдань, ми втомилися від цього цирку. Якщо вам потрібні гроші, візьміть кредит у банку або позичте у знайомих.
– Яка ж ти зухвала, невістко!
– Як тобі не соромно так розмовляти й відмовляти мамі в допомозі? – сказала Катя.
– То плати за все сама, якщо тобі це підходить. А я не дам ні гривні, – швидко відповіла я.

Згодом я встала з-за столу і вийшла. Єдиною людиною, яка підтримала мене в цьому, був мій чоловік

Пані

Іванна весь вечір обливала мене брудом перед рештою родичів.

Згодом вона відмовилася бути присутньою на виписці дитини з пологового будинку і заборонила це робити своїм невісткам.

Зараз моїй донечці чотири місяці, і ніхто з родичів мого чоловіка не виявив бажання прийти до дитини.

На наші запрошення приїхати в гості всі відмовляються. Пані Іванна тепер стверджує, що Ярослав їй не син. А все через те, що ми відмовилися допомогти їй з ремонтом. Мені шкода мого чоловіка. Прикро, що його рідну матір більше турбують гроші, ніж рідні онучка і син.

Як би ви вчинили в такій ситуації? Чи дали б своїй свекрусі таку суму грошей?

КІНЕЦЬ.