Майже кожна жінка вважає, що вона ніколи не опиниться в такій ситуації.

0бман, брехня і зрада стали настільки звичним явищем, що сприймати їх можна лише зі сміхом.

Я звичайна жінка, мені трохи за тридцять, працюю продавцем на ринку. Моє життя дуже подібне до вашого. Щоразу, коли я починала з кимось зустрічатися, я швидко розуміла, що людина не моя. Однак кілька років тому я зустріла чоловіка, який здався мені втіленням моїх мрій. Я мріяла мати такого чоловіка та була переконана – ось він, моє справжнє щастя.

Я твердо вірила, що з ним зможу побудувати повноцінну сім’ю, де немає місця зрадам, алкоголю та приниженню.

Наше знайомство відбулося в магазині, де я намагалася дотягнутися до пачки серветок на високій полиці. Він люб’язно запропонував свою допомогу, і з того моменту ми зустрічаємося. Ми розговорилися та одразу відчули якийсь дивний зв’язок. Зрештою, він попросив мій номер телефону і навіть провів мене додому.

Ми продовжували спілкуватися за допомогою повідомлень, я майже всюди носила телефон при собі. Наступного дня Андрій запросив мене на каву. На зустріч зі мною він прийшов з величезним букетом квітів. Я була неабияк рада цьому. Ніколи раніше я не відчувала такого щастя. Згодом Андрій мало не щотижня продовжував засипати мене подарунками та робив сюрпризи.

Через чотири місяці після знайомства ми прийняли рішення з’їхатися.

Я попрощалася зі своєю орендованою квартирою та переїхала до Андрія. Я була надзвичайно щасливою.

Спільне життя приносило мені величезне задоволення, і наші стосунки здавалися ідеальними.

Через пів року я дізналася, що вагітна.

Ця новина наповнила мене безмежною радістю, от тільки Андрій чомусь не поділяв моєї радості.

– Настав час нам створити сім’ю. Дитина повинна рости у повноцінній сім’ї, – запропонувала я.

– Куди ти так поспішаєш? Все прийде у свій час.

Відкладімо трохи грошей і підготуймося до свята як слід, – відповів Андрій.

Я втішилася його словам, вірячи, що ми обов’язково розпишемося та справимо весілля. Зрештою, він завжди був поруч зі мною, тож що може піти не так? Чоловік був удома кілька днів, а решту часу проводив у відрядженнях. Наше співіснування було гармонійним, і я не помічала нічого підозрілого.

Одного разу, гуляючи на самоті, я вирішила перепочити та присіла на лавку. Раптом я почула, як дитина кличе свого тата:

– Таточку, дивись, що я вмію!

– Ти молодець! – відповів голос батька.

Я підвелась та попрямувала туди, звідки чула голос, який здався мені дуже знайомим.

Ще здалеку я побачила свого чоловіка, який стояв там, тримаючи за руку іншу жінку.

Вони обоє махали дитині. Переповнена відчаєм, я навіть не змогла зрушити з місця. У такому спустошеному стані я повернулася до нашої спільної квартири.

Як виявилося, Андрій весь цей час жив в іншій родині.

От воно що за відрядження. Як я могла не запідозрити цього? Коли він повернувся, я просто не могла стримати своїх емоцій. Так і хотілося сказати йому все, що я думаю з цього приводу

-Не можу повірити! Я вагітна, а ти мене обманював! – вигукнула я.

– Ти чого розкричалась? Що з тобою? – прикинувся невинним Андрій.

– Не прикидайся дурнем! Я бачила тебе з іншою жінкою, а поруч бігла ваша донька. Чому ти одразу мені про все не сказав?

Його зізнання вирішило долю наших стосунків.

Цей, здавалося б, ідеальний чоловік зник з мого життя так само швидко, як і з’явився в ньому.

Я того ж дня зібрала свої речі та поїхала до батьків. Вони, своєю чергою, дуже мене підтримали. А Андрія відтоді я так і не бачила.

Як би ви вчинили на місці цієї жінки?

КІНЕЦЬ.