Я вийшла заміж за Петра. У нас було дуже скромне весілля, тому що у нас було не так багато грошей. Нам не було де жити, тому Петро запропонував нам пожити в його матері, поки ми не встанемо на ноги. Хоча мені й не подобалася ідея жити зі свекрухою, але ми не мали іншого вибору. Жити зі свекрухою було нелегко, але згодом я звикла до її постійної присутності. Петро – добра і порядна людина, яка доnомагала мені у всьому, включаючи приготування вечері та прибирання.

Однак я не могла зрозуміти надмірну турботу моєї свекрухи про сина. Іноді складалося відчуття, ніби він все ще дитина, але мені було важко висловити своє розчарування стосовно цієї ситуації. Ми часто обідали разом, але моя свекруха не розуміла, що іноді ми хочемо побути трохи наодинці. Вона завжди хотіла бути поруч із нами і навіть приходила вночі до нашої кімнати, щоб укрити сина ковдрою.

Якось я попросила чоловіка повісити замок на наші двері, але він не хотів ображати свою матір. Життя зі свекрухою змусило мене зрозуміти, що я не хотіла б бути такою матір’ю, як вона. Я намагалася пояснити їй, що не хочу міняти простирадла щоночі, але вона мене не слухала. Вона наполягала, щоб робити все по-своєму, хоча мені від цього часто було не по собі. Я розумію, що моя свекруха бажає мені добра, але мені потрібний власний простір і можливість усамітнення. Я сподіваюся, що Петро зрештою зрозуміє мої почуття і доnоможе мені вирішити цю ситуацію.

КІНЕЦЬ.