Нещодавно у моєї коханої дружини було день народження. Більшість жінок люблять на такі свята отримувати дорогі та шикарні букети. Моя ж Аліса обожнює польові квіти.

Часу поїхати на поле, щоб нарвати такий букет, у мене не було. Тож я вирушив у квіткову крамницю. З усіх квітів, що красувалися на полицях, я обрав ромашки. Вони прості, ніжні та скромні, так як полюбляє моя Аліса.

Продавця довгий час не було і довелося чекати. Біля мене першим у черзі стояв чоловік похилого віку. Він нерішуче перетинався з ноги на ногу. Одягнутий дідусь був охайно, та ось одяг його був зовсім бідним та зношеним. Здавалося, це був безхатченко.

Нарешті прийшла продавчиня. Вона похмурим та злісним поглядом подивилася на старого і закричала:

– Чого тут вештаєшся? Геть звідси! Ще бомжів тут не вистачало!

Дідусь знітився і тихо промовив:

– У мене є житло. Я просто хотів попросити одну ромашку… У мене коштів не вистачає…

– Я повторювати не буду! Не вистачає – то звідси забирайся! Ще таких тут не вистачало! – горлала жінка.

– Скільки коштує одна ромашка? – запитав старий.

– П’ятнадцять гривень. – невдоволено відповіла продавчиня.

Дідусь вивернув кишені.

– У мене лише п’ять… – рахував він копійки.

– Слухай ти, пияка, ану забирайся, поки я не викликала поліцію!

– Я не пиячу…- на очах у дідуся забриніли сльози.

…Мені стало дуже болісно на душі і я вже ледве сам стримував сльози. У мене не було тата чи дідуся, тож я особливо ставився до чоловіків, які б могли ними бути. Мені було шкода дідуся.

Я назвав продавчиню некультурною і попросив вибачитися перед старим. Вона лише сказала:

– Ще чого? Буду я тут перед всякими блазнями вибачатися?

Тоді я замовив у неї великий букет ромашок на 55 квіток. Гроші за них я кинув продавчині під ноги і не подякував за них. Як то кажуть, хай відчує неповагу, яку ж вона сама і проявила.

Букет я віддав дідусю. Він дивився на мене і ледь не плакав.

Ми вийщли з квіткової крамниці. Лише тоді дідусь наважився розповісти свою історію.

Зі своєю дружиною Мариною він прожив у злагоді 50 років. Жили душа у душу, оберігали один одного, жаліли. А три роки тому жінка захворіла. У неї день народження було, а квітів не було за що купити. Уся пенсія ішла на ліки. Дітей не було. Єдина донька загинула 4 роки тому, тому й Ганна через те захворіла.

Я обійняв дідуся. Потім забіг у супермаркет та купив фрукти для його дружини. А ще я дав свою візитку. Я є власником мережі аптек, тому тепер дідусь може придбати ліки для Ганни Іванівни безкоштовно.

З цієї історії я хочу озвучити правдивий висновок: не ображайте нікого, якщо нічого не знаєте про людину. Сподіваюся, що таких продавців буде якнайменше.

КІНЕЦЬ.