Ірина готувала вечерю, коли задзвонив телефон. Чоловіка вдома не було. Іра підняла трубку: – Так, я слухаю вас. У відповідь почула жіночий голос: – Це Ірина Ігорівна? – Так, – підтвердила вона. – Я знаю, що вашого чоловіка зараз немає вдома. – Що?! Що з Артемом?! – схвильовано вигукнула Іра. – Та не хвилюйтеся. Я хотіла вас попередити, що він зараз у своєї коханки

Задзвонив домашній телефон. Серце Ірини тривожно заколотилося. “Щось трапилося” – промайнуло у неї в голові. Артем мав повернутися з роботи чотири години тому. Вона з тривогою підняла трубку телефону і тихо, майже пошепки, озвалася:

-Так, я слухаю вас.

У телефоні трохи помовчали, а потім жіночий голос спитав:

-Це Ірина Ігорівна?

-Так, розгублено підтвердила вона.

-Я знаю, що вашого чоловіка зараз немає вдома.

Серце Ірини заколотилося і його стукіт віддавався у всьому тілі, а в голові промайнуло: “Щось трапилося з Артемом».

-Що?! Що з Артемом?! – вже майже кричала вона в трубку.

-А нічого, не треба так хвилюватися. Я хотіла вас попередити, так, чисто із жіночої солідарності, він зараз у своєї коханки. Так що коли він затримується, ви не хвилюйтеся і не переживайте. Награється досхочу і з’явиться додому, як ні в чому не бувало і почне вам брехати і викручуватися, а вірити цій брехні чи ні, ваша справа.

Розмова на тому кінці дроту обірвалася, пішли гудки. Приголомшена Ірина стояла, слухала гудки. Від стукоту вхідних дверей вона здригнулася і ніби прийшла до тями.

-Іра, – вигукнув Артем з коридору, -Іра, ну де ж ти? Іди сюди, зустрічай чоловіка. Це тобі.

Артем простяг Ірині троянди.

-Дякую, – розгублено сказала Іра, – з якого випадку?

-Просто так. Згадав, що давно дружині квіти не дарував, – усміхнувся Артем, – я у ванну, вечеряти не буду, втомився. Всі пояснення після душі.

-Іра, давай чаю поп’ємо, втомився дуже.

Ірина готувала чай, а сама була, як у якомусь сні. “Невже можна так прикидатися?»- думала вона.

-Уявляєш, Іро, колесо пробив, довелося у шиномонтаж поїхати, а там черга. Ось і все, ну всюди нерви, втомився. А ти що мовчиш?

-А що не було від кудись зателефонувати, попередити, що ти затримуєшся? – відповіла питанням на питання Ірина.

-Та якось поруч не виявилося телефонної будки, а надовго відлучатися з черги не наважився. А що за тон, що ти не задоволена? Я втомлений, і маю вислуховувати якісь претензії.

-Мені зателефонували, сказали, що ти у коханки розважаєшся.

Артем поперхнувся чаєм, закашлявся і промимрив:

-Хто зателефонував? Що за маячня?

-Не знаю, чи представилися. Так це правда, ти зраджуєш мені? Говори тільки правду, не треба брехати, ненавиджу брехню.

-Іро, почекай, все те, що ти називаєш зрадою, зовсім не зрада. Це всього лише чоловічий відпочинок.

-У сенсі? – Здивовано підняла брови Ірина, – Так у тебе нікого немає і це все брехня?

-Ні, я зустрічаюся з жінкою, але це до зради не має жодного стосунку. Я у неї розслабляюсь, відпочиваю, почуваюся чоловіком. Вона на мене чекає завжди гарна, в хорошому настрої і завжди рада мені. Це просто чоловічий релакс.

У Ірини від образи виступили сльози, але намагалася триматися, щоб не розплакатися. Якщо вона зараз розплачеться, він почне нервувати, кричати, тому що він не виносив жіночих сліз і поговорити не вдасться, а вона хоче все з’ясувати, тут і зараз.

-Так це сама, що не є, справжня зрада. А що тобі вдома не відпочивається, що ти набік побіг? А вдома, ти що, не почуваєшся чоловіком? – обурювалася Іра.

-Вдома? – Перепитав Артем, – Вдома я чоловік і батько, а не чоловік – це різні поняття. А що я бачу вдома? Тебе в тапочках та халаті або на крайній випадок у джинсах та у футболці, нескінченні проблеми, то дочка грубить, то син від рук відбився, то кран тече, то ремонт не погано б зробити. Як я можу відпочивати вдома? І потім, те, що ти вважаєш зрадою, зовсім не зрада, – твердо сказав Артем, – зрада – це зрада. Якби я кинув тебе з дітьми і пішов до іншої, то це була б зрада. Так що не накручуй себе. Йти від тебе я не збираюся. Сім’я це святе, це мій тил, це моя фортеця. Сім’я – це праця, а від будь-якої праці потрібний відпочинок.

-Ух ти! Як ти заговорив? Це в тебе такий захист, чи ти насправді так думаєш? Від таких промов Артема, Ірина почала злитися.

-Ніякий це не захист. Всі чоловіки мають коханок, так вже ми влаштовані, настав час тобі про це знати.

-А я виявляється тебе зовсім не знаю, – сумно сказала Ірина, – чотирнадцять років з тобою живу і не знала, що ти за чоловік. А якщо я почну розслаблятися з кимось із чоловіків, як тобі таке?

Обличчя Артема спотворилося від злості і він прошипів:

-Тільки спробуй, дня з тобою не проживу. Ти-жінка, знай своє місце.

Розмова набувала скандального повороту:

-І Де ж моє місце? – Ірина не впізнавала свого чоловіка.

-З дітьми, на кухні і поряд з чоловіком, – сказав Артем, – набридла ця нікчемна розмова. Я йду спати. Ти як, ще постраждати хочеш, чи теж підеш зі мною спати? Ходімо, я тебе втішу і всі твої печалі розвію.

Ірина відвернулася до вікна і тихо плакала. Вона не хотіла, щоб він бачив її сльози, їй було боляче. Зараз, поряд з нею не Артем, а зовсім чужа їй людина, такою вона побачила його вперше.

Наступного дня Іра відправила дітей до школи та пішла до мами. Мама Іри з порога зрозуміла, що у дочки щось трапилося.

-Моя дівчинка, так скучила, – сказала мама, – я завжди сумую за тобою.

-Мамо, яка ж я дівчинка, вже майже 40 на носі,- і Ірина розплакалася.

-Ну що ти, доню, що трапилася?

Ірина розповіла матері про все, що сталося вчора.

-От негідник, – обурилася жінка, – і що ти Іро, збираєшся з усім цим робити?

-Не знаю, мамо. Виявилося, що Артем не та людина, яку я знала. Чи час його змінив, чи він був таким і що я дітям скажу, якщо розлучуся з ним?

-Такі ми жінки, завжди чогось боїмося, а вони бачиш, нічого не бояться і не думають, як дружині та дітям про все це зізнатися. Я такою була, як ти, всього боялася. Твій батько теж не щадив мене, гуляв відчайдушно. Боляче мені було, ще й приховувала від усіх. Від вас дітей, все ж таки батько, не хотілося вас посвячувати в це, від батьків приховувала. Мої батьки жили душа – в душу, мене б не зрозуміли, дізнавшись про пригоди зятька. Від усіх ховала, хотіла сім’ю зберегти. Жила з ним, а в глибині душі ненав_діла його.

-А я і не знала, що у вас з татом ось так все було, – здивувалася Ірина.

-Приховувала я все. Як же важко все це тримати в собі. Так що донечко, обдумай все, чи є в тебе сили на те, щоб все приховувати, прикидатися, що у вас у родині все добре і лягати в ліжко з чоловіком, знаючи, що в нього є інша і за все це ненав_діти його, а потім почнеш і себе ненав_діти за те, що терпиш усе це.

Вислухавши маму, Ірина зрозуміла, що не зможе довго вдавати, що все добре, і не бажає терпіти зради чоловіка. Вона прийшла додому, зібрала всі речі Артема, запакувала їх і виставила у коридорі біля входу.

Артем не очікував такого повороту.

-Ти розумієш, що ти руйнуєш сім’ю?! – вигукував Артем, – це ти зраджуєш нас усіх і дітей у тому числі. Я піду і не пропаду, один не залишуся. А ти? Тобі 40, кому ти потрібна з двома дітьми?

-Іди, просто йди,- Ірі не хотілося витрачати нерви і сили, як виявилося, на чужу їй людину.

-Що ти скажеш дітям?- посміхаючись, спитав Артем.

-Правду.