Віктор приїхав після навчання працювати вчителем до невеликого містечка, де жила тітка Таня, старша сестра батька.

Її чоловік був директором місцевої школи, от він і запропонував йому набратися досвіду, під його керівництвом. Хлопець погодився не роздумуючи.

Віктор поринув у роботу, прислухаючись до будь-якої поради Валерія Павловича.

Він якось мало і рідко спілкувався поза роботою, звик бути один. У нього ніколи не було коханої дівчини і він останні роки здебільшого навчався, а зараз працював.

А все тому, що ще в школі дівчинка, яка йому дуже подобалася, і він запропонував їй дружити, заявила:

-Ти в дзеркало на дивився? Та яке там з тобою дружити. Іди вчись краще, може, коли-небудь і буде з тебе щось.

Одному Богу відомо, як хлопчина взяв себе в руки, але з того моменту він став самітником і взявся за навчання.

Школу він закінчив із чудовим результатом і легко вступив до університету.

А та горда дівчинка ще в десятому класі народила дитину. Чоловік її через рік залишив, і вона залишилася ні з чим, без освіти і з дитиною на руках.

Віктор, коли дізнався про її долю, навіть подумки пошкодував молоду матусю.

Адже він її давно пробачив і навіть був вдячний за той випадок, який справді допоміг йому стати успішним.

У школі він познайомився з іншим молодим вчителем Валерієм.

Вони були трохи схожі і зростом, і зовнішністю. Хлопці, на взаємну радість, швидко порозумілися і поступово потоваришували.

Якось Валерій запросив Віктора на день народження його дружини, яка мала круглу дату – двадцять п’ять років.

Він спочатку хотів відмовитись, але потім прийняв запрошення. І ось у суботу він зібрався і вирішив до будинку Валерія прогулятися пішки, а заразом купити квіти. Подарунок уже був куплений.

Коли він виходив зі свого під’їзду, то випадково натрапив на якусь бабусю.

-Ой, даруйте, я випадково. Може вам допомогти дійти до квартири?

Вона подивилася на нього і сказала дивні слова:

-Вибачаю, але ж ти теж пробачив і навіть пошкодував. За це тобі буде подарунок долі – любов свою зустрінеш, та таку, що на все життя. Іди.

Бабуся розвернулась і зайшла до під’їзду.

Віктор здивовано знизав плечима і поспішив у квітковий магазин, купив гарний букет і ось він уже біля будинку Валерія.

Тільки-но він взявся за ручку дверей, як раптом хтось обійняв його ззаду:

-Ага, ось і ти!

Віктор здивувався:

-Що це сьогодні відбувається: то бабуся, то тепер це…

Він обернувся і побачив милу, червону від збентеження, дівчину:

-Вибачте, я вас із братом переплутала.

-Нічого страшного, буває. Ви заходите у під’їзд?

Вона кивнула і побігла вперед, Віктор пішов за нею і вони знову зустрілися на майданчику другого поверху біля дверей квартири Валерія.

-Ви теж сюди? – запитав він.

Двері відчинив сам господар.

-О, а ви колись встигли познайомитися?

Дівчина знову почервоніла, а Віктор сказав:

-Ми просто разом увійшли, але ще не знайомі.

-Тоді знайомтеся – це моя молодша сестричка Марійка, а це мій друг Віктор.

До Валерія підійшла молода жінка, він озирнувся і додав:

-А це моя кохана дружина, Людмила.

-Дуже приємно. З днем ​​народження вас! – Віктор простягнув букет та коробочку з подарунком дружині друга.

Вечір вдався на славу, Валерій познайомив Віктора з гостями, всі були чудові люди, але йому найбільше припала до душі, його молодша сестричка.

І Марійка майже весь вечір поглядала на нього зацікавленим поглядом. Потім він наважився і запросив її на танець. Дівчина простягла йому руку і знову почервоніла.

-Ви так мило червонієте, в наш час це рідкість. А може, перейдемо на ти? – сказав він.

-Із задоволенням. Я багато чула про тебе від брата, ти йому подобаєшся.

-А ось я про тебе жодного разу від нього не чув і дуже радий нашому знайомству. А ти?
-І я також…

З того дня Віктор із Марійкою вже й не розлучалися, бо одразу відчули взаємну симпатію, яка переросла у справжнє кохання.

Бабуся мала рацію, доля зробила йому щедрий подарунок в особі його майбутньої дружини – Марійки.