Олег з посмішкою дивився, як його дочка, маленька Катя, входила в школу з ранцем на плечах. Для нього це був особливий день – перше вересня, коли його мала стала першокласницею.

Він був гордий і щасливий, що зможе проводити її в клас і допомогти звикнути до нового шкільного життя. Коли вони увійшли в клас, вчителька з посмішкою привітала Катю і запропонувала їй сісти за парту, яка знаходилася поруч з вікном. Олег посміхнувся – це була та сама парта, за якою він сидів багато років тому, коли сам був першокласником.

Однак, коли Олег глянув на стіл, його серце забилося швидше. На столі був напис, виконаний акуратним почерком: “Олег + Уляна”. Він здригнувся і відчув легке тремтіння в руках.

Це ім’я сколихнуло стільки спогадів з його шкільних років – Уляна, його перше справжнє кохання. Згадалися дні, коли вони разом малювали в класі, обмінювалися записками і сміялися над шкільними приколами. Він не міг повірити, що на столі, за яким він сидів десятиліттями тому, досі зберігався напис з ім’ям його першої шкільної любові.

Олег підвів погляд і побачив маму одного з однокласників Каті – жінку з усміхненими очима і знайомим теплим поглядом. Це була Уляна! Він не міг повірити своїм очам, але серце відразу ж впізнало її. Вони посміхнулися один одному, немов доля знову звела їх разом.

Коли урок закінчився, Олег і Катя вийшли з класу. Він підійшов до Уляни і привітався. Вони обмінялися радісними розповідями про те, якими вони стали зараз, про свої сім’ї та дітей. З тих пір Олег і Уляна стали близькими друзями.

Вони часто зустрічалися на шкільних заходах і допомагали своїм дітям у шкільних справах. Згадуючи про свої шкільні роки і перше кохання, вони зрозуміли, що деякі спогади завжди залишаться з ними, і це пов’язує їх протягом усього життя. Т

епер, кожен раз, коли Олег дивиться на свою дочку, що сидить за тією самою партою, на столі, на якій колись були написані їхні імена, він відчуває вдячність до долі, яка знову привела його до Уляни – до своєї першої шкільної любові.

КІНЕЦЬ.