Декілька місяців тому мами не стало, ми провели її, як годиться, я вже й хату її оформила на себе. А тиждень тому прийшла мамина рідна сестра на моє подвір’я, тітка Ольга стала плакати, але її прохання дуже здивувало мене і я вирішила підключити чоловіка

Декілька місяців тому мами моєї не стало, на жаль.

Ми гідно її провели і я стала оформляти спадок.

Жила я з нашими батьками в селі, я у них єдина донька, тому проблем ніяких не було, тато не був проти, а, навпаки, сказав, щоб я відразу все на себе оформляла, щоб потім менше витрат було, коли його не стане.

Загалом, я маму свою дуже добре доглядала, у неї була гарна старість, я це забезпечила їй.

І, щоб там люди в селі не говорили, а вони рідне балакають й досі, але я вважаю, що я свій борг віддала мамі сповна. Ще б діти мої за мною так доглядали, як я за своєю мамою.

Загалом, усі папери я оформила, все добре було.

Живемо ми з татом і з моїм чоловіком в одній хаті. Діти мої вже окремо: старший син одружився, в місті з дружиною орендують житло, а менша донька в інституті навчається, в місті й в гуртожитку там живе.

А тиждень тому тітка до мене прийшла, мамина рідна сестра.

Ми з нею посиділи, згадали теплим та добрим словом маму, а потім тітка Ольга каже мені:

– Тамарочко, ти така добра людина, так добре маму свою доглядала, пам’ятаю, якою вона щасливою біля тебе була, хоча і хворіла частенько. Хочу, щоб і мене ти доглянула, як матір рідну свою, а я на тебе, хоч завтра, перепишу свою хату.

Тітка Ольга дуже спантеличила мене, я не очікувала такого почути від неї.

В маминої рідної сестри є дві доньки, одна у Львові живе, а інша виїхала в Канаду давно, живе там, повертатися не збирається.

Тітці Ользі вже 71, але вона ще сама робить все, хоча з кожним роком їй вже все важче. Одна донька зі Львова з сім’єю до матері раз на рік приїжджає, а та, що в Канаді, то про матір забула і геть.

Вона сказала, що донькам говорити про це не буде, перепише хату, щоб і не знали вони, щоб менше було непорозумінь і балачок, адже вони самі відвернулися від неї. Мовляв, матір старенька, а до неї не їде ніхто.

А тітці Ользі так хочеться, щоб на старості років хтось піклувався про неї, їй так не вистачає поряд родини. Вона завжди заздрила сестрі, що про ту дбають, а про неї ні.

Тітка Ольга заплакала, а я сказала, що подумаю про це, що їй не варто хвилюватися.

Вдома я порадилася з чоловіком, він, звісно, не проти. Але чи правильно це?

У неї є дві доньки, а тітка Ольга нічого говорити їм не хоче. А що вони потім скажуть мені? Будемо ворогами?

Мені, звісно, шкода рідну сестру своєї мами, бо дійсно їй не допомагає ніхто.

Але чи правильно буде це з моєї сторони?

КІНЕЦЬ.