Зазвичай чоловіки просять дружин піти з роботи, а тут вийшло все точно і навпаки. Йому б відмовитися, сказати ні, він тут глава сім’ї і крапка, але Віктор покірно погодився, адже, як сказала Віра, так буде краще для всіх. І що зрештою?

Віктор переїхав у столицю, як і всі у пошуку більших можливостей. І хоча батьки вмовляли його залишитися в їхньому невеликому, але дуже затишному містечку, молодий чоловік був непохитний. Ну, які можуть бути перспективи у Рівному? А тут Київ! Столиця! Батько все вмовляли, проте Віктор сказав – він їде у Київ і це не обговорюється.

– Сину, а як же ми? У нас і дім добротний, ми все думали, відучишся, одружишся, діти підуть. Бігатимуть по нашому будинку, і радуватимуть нас на старість, а ти хочеш позбавити нас цієї надії?

– Мамо, не починай! Будуть у тебе онуки, я тобі обіцяю. Ми приїжджатимемо у відпустку, на вихідні, але жити я тут не буду. І взагалі, ви можете продати цей будинок і купити меншу квартиру. Чи багато вам із батьком потрібно?

– Не смій! Поки я живий, ніхто цей будинок не продасть! А коли мене не стане, тоді й робіть, що хочете! Не тримай його Марія, хай їде. Він думає його там щастя чекає … Він сильно помиляється, тамтешні дівчата такі обмануть і кинуть. Схаменеться, та пізно буде! Тільки врахуй, якщо вирішив поїхати, назад не прийму, не просись! Ти зробив свій вибір.

Отак на сумній ноті й попрощався Віктор зі своїми батьками. Як би знав наперед, що чекає на нього попереду, тоді він напевно сто разів подумав, перш ніж переїжджати, але трапилося так, як трапилося і тепер він стояв у роздумах згадуючи слова батьків про те, що їхні двері назавжди зачинені для нього. Але найважче йому було не від слів батьків, а від того, що найближча для нього людина так підло вчинила з ним.

Віктор познайомився із Вірою на останньому курсі університету. Дівчина швидко влилася в колектив, хоч і перевелася до них нещодавно. Навчалася вона добре, навіть більш ніж добре, мріяла зробити хорошу кар’єру, розбагатіти, і тільки потім створити сім’ю. Їх об’єднували і їхні амбітні плани на майбутнє і те, що серед великої кількості місцевих вони обидва були приїжджими, і те, що їм обом не було на кого сподіватися.

Віра та Віктор одразу зрозуміли, що для того, щоб чогось досягти, їм потрібно триматися разом, щоб допомагати та підтримувати один одного, адже й у неї, як і у Віктора, не було жодної підтримки. Після закінчення ВНЗ –  вони продовжили своє спілкування, зняли одну квартиру на двох, бо так виходило дешевше. Влаштувалися на роботу, підтримували один одного, коли у когось із них траплялися неприємності чи невдачі на особистому фронті, а потім все якось саме закрутилося і вони зрозуміли, що просто створені один для одного. Що вони дарма стільки часу витратили на пошуки другої половинки, адже вона друга половинка завжди була поруч.

Весілля було скромним, та й яке весілля? Звичайний розпис, де були лише близькі друзі та колеги, а потім скромний бенкет у такому ж скромному заміському ресторані. Спочатку сімейне життя влаштовувало їх обох, вони обоє добре заробляли, тож їм цілком вистачало на життя, а потім сталося непередбачене.

Фірма, де працювала Віра збанкрутувала, і Віктору довелося все тягнути на собі. Чоловік намагався робити все можливе і не можливе, щоб його дружина ні в чому собі не відмовляла, вони так само ходили у вихідні в кіно і кафе, а в день зарплати він так само, як і раніше, дарував їй квіти і купував її улюблений “Київський торт. Традиції є традиції, і він не хотів їх порушувати. А потім Віктор дізнався, що Віра чекала від нього дитину і нічого йому не сказавши, зробила процедуру.

Ця новина сильно здивувала чоловіка, він думав, що у них із Вірою справжня родина, в якій немає місця таємницям та обману, а виявилося…

Цілий місяць вони майже не розмовляли. Віктор звинувачував її в обмані, а Віра своєю чергою звинувачувала чоловіка в тому, що він недостатньо заробляє, мовляв, з його зарплатою не лише дитину, навіть кошеня заводити не можна. А потім Віра вийшла на роботу, знайшла оголошення в інтернеті. Вона швидко піднімалася кар’єрними сходами, почала отримувати в рази більше чоловіка.

Фірма, де вона працювала, надала їй службовий автомобіль, благо свого часу вона вивчилася на права. Поступово вона накопичила на перший внесок і купила квартиру в іпотеку. Віра одразу попередила чоловіка, що гроші в сімейний бюджет вона вкладати більше не буде, мовляв, на мені іпотека, а решту я витрачатиму на себе, я обіймаю високу посаду і матиму вигляд відповідно.

Віктор із дружиною погодився, тим більше їм не потрібно було платити за оренду квартири і його зарплати з лишком вистачить на те, щоб безбідно жити цілий місяць, та ще можна буде відкладати на відпустку або на покупку чогось потрібного, наприклад автомобіля або нових меблів.

Коли Віра знову завагітніла, Віктор був на сьомому небі від щастя. На його подив Віра не стала робити процедуру, а навпаки стала ретельніше стежити за своїм здоров’ям. До пологів їм вдалося закінчити у квартирі ремонт, купити нові меблі у дитячу. Віктор шукав підробіток, бо ж дружина скоро піде в декрет і йому доведеться самому виплачувати іпотеку і утримувати сім’ю, однак після пологів Віра поставила чоловіка перед фактом:

– Я не збираюся йти у декрет. За місяць я знову вийду на роботу.

– А як же Діана? Ти про неї подумала?

– Я спочатку все продумала. З роботи підеш ти, бо твоя зарплата не йде ні в яке порівняння з моєю… А в мене і зарплата краще, ще й Михайло Андрійович пообіцяв її підвищити, якщо я продовжу працювати і не піду в декрет. Так що…

– Може, наймемо няню? Адже я з дітьми жодного разу не сидів і не знаю, як їх доглядати.

– Яку няньку? Няні треба платити, це додаткові витрати, і невідомо ще, що вона за людина і як ставитиметься до нашої дочки, а ти все-таки батько, у тебе все вийде, ти зможеш.

У Віктора справді все вийшло, поки Віра будувала кар’єру, він сидів з дитиною. Це він почув її перше слово – тато, це він побачив, як Діана зробила свої перші кроки, це до нього дівчинка була більше прив’язана, ніж до матері. І тепер, коли доньці виповнилося три роки, і Віра знайшла приватний дитячий садок, він замислився над тим, щоб знову повернутися на роботу.

– Вікторе, я приїду сьогодні раніше, нам треба поговорити.

– Добре, приготувати щось особливе?

– Не варто…

Цікаво, що цього разу вигадала його заповзятлива дружина? Вона в найкоротші терміни іпотеку виплатила, і для доньки такий дитячий садок знайшла, що він навіть не уявляв, що такі бувають. А виглядає вона як… ніби й не народжувала зовсім: підтягнута, доглянута, витончена, не те що він.

Віктор подивився на себе в дзеркало, перед ним стояв чоловік із тижневою щетиною, у футболці, спортивних штанях та домашніх капцях. Він з сумом згадав себе, коли він одягав ділові костюми і виглядав нехай не дорого, але цілком собі стильно. Так, йому однозначно настав час виходити на роботу.

Віра, як і обіцяла, приїхала раніше, вона не звертала уваги на те, що Віктор уже кілька разів пропонував їй пройти на кухню, бо вечеря була вже готова. Вона поглянула на чоловіка скляним поглядом і запропонувала йому розлучитися.

– Вірочка, ти що говориш? У нас дитина … Я розумію, ти втомилася все тягнути на собі, але я теж виходжу на роботу, все налагодиться.

– Ти не зрозумів … Я не люблю тебе, і ніколи не любила. З тобою зручно, комфортно, але на жаль, немає пристрасті.

– А як же Діана?

– Діана… Вона не твоя дочка, вибач…

– Як не моя?

– Вона донька Михайла Андрійовича. Ми просто не могли афішувати наші стосунки, але тепер він розлучається і ми зможемо одружитися, тож… У тебе рівно кілька годин, щоб звільнити мою квартиру. Думаю, тобі цього вистачить, щоби зібрати валізу?

– Вистачить…

Здивований Віктор не міг повірити в те, що  йому сказала дружина. Невже все це правда і його просто використали? Куди йому зараз іти? Адже ні житла, ні роботи, ні грошей у нього не було. Він трохи постояв біля відчиненого вікна, від якого віяло осінньою прохолодою та запахом дощу, а потім пішов збирати речі. У кишені куртки він знайшов дві купюри по п’ятсот гривень, у джинсах ще кілька сотень, от і всі його запаси.

Віктор йшов вулицею і не уявляв, що йому робити далі. До батьків не можна, вони йому ясно дали зрозуміти, що його не приймуть, якщо щось трапиться. Вони навіть на весілля до нього не приїхали, і з народженням доньки не привітали, хоча може це й на краще, такого сорому уникнув. А спритно його Віра обвела довкола пальця. Дочекалася доки дочка підросте, віддала її в дитячий садок, і все, прощай любов – зав’яли помідори.

Віктор увійшов у кафе, щоб випити кави і перекусити, він був такий пригнічений, що навіть не помітив свого колишнього начальника, який теж сидів у цій кавʼярні і на когось чекав.

– Вікторе! Ось це так зустріч! Ти з валізою? Їдеш?

– Ні, тобто так… Не знаю…

– Присядь, думаю, нам є що обговорити.

Як виявилось, його колишній начальник прийшов у кафе на зустріч, щоб провести співбесіду у невимушеній обстановці. Кандидат запізнювався, а пунктуальний Олег Борисович не прощав такого.

– Може, повернешся назад? Мені якраз зам потрібен хороший спеціаліст, а ти людина перевірена, чесна.

– Я навіть не знаю… Мені навіть жити нема де. Дружина виставила, дитина, яку я вирощував, як виявилося, не моя зовсім… І все-таки батьки мали рацію, коли говорили, щоб я залишився вдома, а не їхав сюди. Нічого у мене не вийшло.

– Мельник, ти чого!? Ану не вішати ніс! Зараз ми повечеряємо, і я відвезу тебе на службову квартиру. Я правда її для інших цілей використовую, ну та гаразд… Із завтрашнього дня виходиш на роботу, така зарплата тебе влаштує?

Олег Борисович написав на серветці цифру, від якої Віктор закрутив голову. Невже він тепер зможе почати жити наново? Через місяць Віктор переїхав на орендовану квартиру. Життя поступово налагоджувалося, він одягнувся, купив автомобіль, нехай у кредит, але все ж таки. Тепер замислюється про іпотеку. В особистому житті все стабільно , він так само самотній. І справа не в тому, що він досі не зміг розлюбити Віру, просто він не хоче помилитися ще раз. Може, колись йому і пощастить, а поки що нехай буде так, як є.

– Вікторе, не повіриш, кого я зустрів?

– Кого, Олег Борисовичу?

– Михайла Андрійовича, ну того, коханця твоєї дружини.

– Мене це не цікавить.

– Ти послухай! Він мав вигляд безхатька, він думав, що при розлученні йому хоч щось та перепаде, але, як виявилося, дружина його обібрала, як липку. Фірма то була її батька, а він просто там керував, думав дружина ні в чому не тямить, а вона як дізналася про його зради, так відразу ж і виставила його ні з чим, та й Віру твою теж заодно виставила. А та, переконавшись, що їй більше нічого не світить, покинула Михайла, і як він каже навіть на поріг його не пускає, хоч це він допоміг їй виплачувати іпотеку. Ось такі от справи. Думаю, вона ще не раз дасть про себе знати, коли дізнається, що ти став на ноги.

– Пізно, Олег Борисович, вже надто пізно.

– У тебе хтось з’явився?

– Розум та гордість. Щоб не трапилося, я більше не прийму її назад.

А й справді двічі в одну річку не входять, і той, хто зрадив один раз, зрадить і другий. У Віктора все ще попереду, буде в нього і сім’я і діти, про яких він так мріяв, а ось у Віри…

КІНЕЦЬ.