Працюю вже 5 років у великій фінансовій компанії. У компанії працює близько 200 чоловік, директор у нас людина дуже ж0рстка. У компанії існує цілий список правил і положень.

Не дай бог порушити, починається «винос мозку». Зайвий раз до шефа в кабінет не ходимо намагаємося йому на очі не потрапляти.

Була б можливість змінив би роботи, але іншу шукати ще та справа.

І ось якось шеф викликав до себе нашу співробітницю Світлану (мати-одиночка) після напів-годинної бесіди вона вийшла вся в сльозах і тремтячими руками її буквально трясло.

Колеги, коли її заспокоїли, вона повідала в чому справа. У Свєти рік тому сталася біда, захворів її син (7 років) у нього знайшли 0нкологію.

Рік вона його лікувала в кращій клініці країни. Лікування не допомагає потрібно їхати в Німеччину, ну відповідно потрібні гроші.

Їй потрібно було 2 млн. гривень, вона стала шукати покупців на свою квартиру.

І тут її викликає шеф і в кабінеті дає оплачений чек на лікування в Німеччині, ну і відпустку з відкритою датою. Шеф, якого ми всі вважали бездушним видав їй 2 млн.

Зі своєї кишені. Ну я все розумію, що таке буває ну якщо це фахівець високого рівня. А тут рядовому співробітникові так допомогти.

Ми його після всього почали поважати. Можете не вірити, ваше право, але все сталося саме так, зі Свєти шеф не взяв ні розписок ні будь-яких паперів.

Світлана з сином вже в Німеччині. Ми її чекаємо всім колективом. Здоров’я її синові.