Для когось перше вересня – це свято, а для нашої родини – час, наповнений скандалами, образами та невдоволенням. Причому це стосується всіх: мене, чоловіка, сина-третьокласника і навіть моїх батьків. Не знаю, як у інших сімей виходить у цей період зберігати спокій і умиротворення, ми явно не з-поміж них.

В чому проблема? Та ось у чому: я готова купувати Олежику все найкраще, а отже, і найдорожче. А чоловік вважає, що на всьому треба заощаджувати.

– Олівці за 300 гривень? Ти що, з глузду з’їхала? Ось ці візьмемо за пʼятдесят!

Намагаюся йому пояснити:

– Валера, ти розумієш, що це зовсім різна якість? Дорогі олівці малюють м’яко і яскраво, а ось цей ширвжиток взагалі на папері не видно. І взагалі, це не дорого, є олівці набагато дорожчі, за тисячу і більше.

– А у нас що, художник росте? Щось я за ним такої здібності не помічав!

У цей час “художник” стоїть і гундить, що хоче їсти та пити, а не все це. Обсмикую його, обіцяю, що зараз куплю якийсь пиріжок і продовжую сперечатися з чоловіком, обстоюючи право на гарні олівці. Але переконати Валеру не так просто. Зрештою сходимося з ним на пачці за 100 гривень і, обидвоє незадоволені, йдемо далі.

Олежик у цей час уже починає хлюпати носом. Доводиться зробити перерву та купити йому поїсти. Син жує повільно, і це знову починає бісити Валеру: він взагалі не любить ходити за покупками, але я наполягаю на тому, що до школи ми маємо готуватися всією родиною.

На канцелярію у нас пішло півтори тисячі, а все через економію Валери. Олежик знову плакав, бо хотів альбом, пенал та щось там ще у стилі піратів (на обкладинках – Джек Горобець). Але тематичні набори коштують дорожче, але на це був не згоден наш тато.

Перейшли ми до одягу. Я пам’ятаю, що коли мене батьки збирали до школи, мені купували абсолютно все нове. Я теж хотіла купити синові все нове, але Валера знову розсердився:

– А що в нього все це вже скінчилося?

– Валера, ти не розумієш, всі прийдуть у новому. Ти що, хочеш, щоб з нашого сина сміялися?

Але він знову вперся як баран.

Син попросив ліхтарик, ніби він йому так сильно необхідний. Знову скандал. Потім був ще один, бо Олежик не хотів навіть приміряти той одяг, який я для нього обрала. А наш тато старанно випитував у продавців про вартість кожної речі.

Сяк-так сина в школу ми зібрали, але з чоловіком посварилися капітально, бо я вважаю, що він нас ганьбить. Не можна економити у своїй сім’ї. Подзвонила і розповіла про це мамі і вона теж згодна зі мною: Олежик повинен отримувати все найкраще. Але як це пояснити Валерію?

Моя мама – людина пенсійного віку і завжди відрізнялася твердим характером. Поговоривши зі мною, вона набрала номер Валерія і все йому висловила, назвавши скнарою, який не може забезпечити свою сім’ю. Той одразу ж примчав на розбірки до мене.

Знову скандал. А Олежик у цей час навіть не став переглядати речі, які йому купили, а портфель закинув кудись у куток, бо він йому зовсім не подобається. Але, скажіть, а я тут до чого? Я хотіла купити інший, це Валерій мені не дозволив.

Ось чому я просто ненавиджу перше вересня. Не впевнена, щоправда, що ми наступне зустрінемо у повному складі, бо наші стосунки з Валерою не найкращі. Так, я звикла до того, що він завжди і на всьому заощаджує, але як можна заощаджувати на дитині?

Моя подруга витратила близько десяти тисяч на свою доньку, до речі однокласницю Олежика. І це, каже, ще не все купила. А мені навіть соромно називати ту суму, на яку ми зібрали дитину до школи. Ось чим ми гірші за них? Почуваюся невдахою і злиднями. І це так неприємно. Просто жах якийсь.

КІНЕЦЬ.