Сестра звинувачує мене, що через мене пішов її чоловік. Ні, він не пішов до мене, просто, за словами сестри, якби я дала їм спокій, вони б далі жили собі спокійно. Вони так, а от мені довелося б і далі винаймати житло, поки сестра з чоловіком живуть у нашій спільній квартирі. Нам від батьків дісталася двокімнатна квартира.

Мама з татом загинули, коли ми були вже відносно дорослі – мені було двадцять, сестрі вісімнадцять. Я навчалася в Києві, там же й залишилася на кілька років після університету, а сестра продовжувала жити у нашому рідному місті у нашій спільній квартирі. Я прожила в Києві сім років, а потім зрозуміла, що втомилася від великого міста, тому вирішила повернутися до нашого невеликого містечка. Працюю я віддалено, тому жодних втрат у цьому плані не передбачалося.

А ось сестра змогла мене здивувати. Ми з нею дуже близько не спілкувалися ні до, ні після смерті мами та тата. Кожна переживала своє горе по-своєму. Довгих душевних розмов між нами теж не було. Зідзвонювалися періодично, дізнавалися про справи, але надто відверто відкриватись не прагнули.

Проте для мене стало сюрпризом, що сестра вийшла заміж. Мені вона про це навіть не сказала, мовчу про запрошення на весілля. Мене це не образило, але зачепило. Все-таки рідна сестра. Але висловлювати своє незадоволення їй із цього приводу я не стала.

Моєму поверненню до квартири вони не зраділи, але подітися їм було нікуди. Мабуть, сестра до останнього сподівалася, що я не приїду, адже до мого приїзду навіть кімнату не звільнили. Хоча я попередила мало не за місяць. Приїхала я ввечері, тож усі перестановки були відкладені на наступний день. Так почалося наше спільне життя.

Сестра та її чоловік Костик усім своїм виглядом показували, як вони мені не раді, але мені було до байдуже. Це і моя квартира також. До того ж я не заважала їм гучною музикою, натовпами гостей та іншими сусідськими сюрпризами. Та я зі своєї кімнати майже не виходила.

Жити з ними було важко. Сестра сама не страждала на зайву охайність, але її чоловік був ще гірший. Після нього у ванну було гидко заходити – брудна білизна валялася на підлозі, вся раковина запльована, зім’ятий мокрий рушник валяється на кошику з білизною. Причому це міг бути й мій рушник.

До того ж він почав брати мої продукти. У нас із сестрою різні підходи до харчування – їй потрібно більше і дешевше, я ж волію з’їсти менше, але краще. Костик міг при мені спокійно взяти мій йогурт і почати його їсти. На мої зауваження відповідав “тобі шкода чи що”.

На кухні після приготування сестри потрібно було відмивати плиту, настінний кахель і іноді підлогу. Посуд вони мити за собою теж не поспішали, тарілки могли кинути на кілька днів. А коли посуд закінчувався, то мені доводилося його мити. Мабуть, саме такий розрахунок у сестри й був. Мене все швидко дістало, тому я запропонувала встановити графік чергування по місцях загального користування. Підтримки моя пропозиція не знайшла.

– Тебе посуд дратує, ти його і мий. Все одно миєш за собою. У тебе часу багато, а ми працюємо, – заявила сестра.
– Я теж взагалі працюю, тільки з дому.
– Ну, у тебе все одно більше часу.

Я зрозуміла, що розмовляти тут марно, почала просто нести свій чистий посуд у свою кімнату, туди ж поставила маленький холодильник, а на двері поставила замок. З дому я хоч рідко, але все-таки виходила, і мені не хотілося, щоб сестра чи її чоловік лазили в моїх речах.

– Ой, царівно! Посуд ще підписати не забудь, бо раптом на кухні забудеш, – знущалася сестра.
– Костику, нам теж треба замок на двері поставити, а то ходять тут усілякі. Дрібних конфліктів ставало дедалі більше.

Мене дратувало, що сестра та її чоловік не хочуть нормально співіснувати. Я приїхала до себе додому, а не напросилась до них. Я тут маю стільки ж прав, скільки й сестра, і явно більше, ніж її чоловік. Але конфліктувати мені вкотре не хотілося. Після чергової суперечки через бруд у ванній, яка закінчилася скандалом зі звинуваченням мене у всіх гріхах, я почала збирати речі.
За два дні я переїхала

. – Щасливої дороги, – єхидно проводила мене сестра. Вона ще не знала, що я маю намір продати свою частку у квартирі. Через два тижні я, як і належить, направила їй повідомлення, запропонувала викупити мою частку, і попередила, що якщо вона не купить, я знайду інших покупців. Після отримання повідомлення сестра мені передзвонила.

– Ти там з глузду з’їхала? Навіщо продавати квартиру? – орала вона мені в слухавку.
-Тому, що жити я у своїй квартирі не можу, ви з чоловіком мені заважаєте. А так я продам свою частку, візьму кредит, а ти далі як хочеш.
– Ти продаси чужим людям? Та ми ж як у комуналці будемо жити! – жахнулася сестра.
– Ми можемо разом продати квартиру, вийде більше грошей. І ти, і я зможемо взяти кредити та жити не в комуналці, а у власних квартирах.

Сестра почала кричати, що вони не потягнуть кредит, і що я до них прив’язалася, чому не даю спокою. Я вже розлютилася і зрозуміло їй пояснила, що її спокій приносить мені незручності.

Вона собі всю квартиру захопити вирішила, а я мушу якось викручуватися із ситуації? Ні, я на таке не згодна. Дала їй тиждень на обмірковування моєї пропозиції, попередивши, що потім шукатиму покупців на свою частку.

Через два дні мені зателефонувала задоволена сестра з новиною, що вона в положенні. Я її з цим привітала та запитала, що вона надумала по квартирі. – Ти чи не зрозуміла, чи що? Я чекаю дитину. Який нам зараз кредит? І жити з чужими людьми нам не можна, малюк же буде. Я тільки посміятись змогла від такого ходу. Сказала, що моя пропозиція щодо продажу всієї квартири поки що чинна.

Ще через два дні сестра мені подзвонила ще раз, уже у сльозах. Виявилося, що Костик, коли дізнався про кредитні перспективи, сказав, що він на таке не погоджується, зібрав речі та пішов до мами. Цікаве положення сестри, до речі, виявилася просто хитрощами. Тепер Костик збирається подавати на розлучення, сестра виє, що це все через мене, адже доки я не з’явилася, все було добре. Ще б пак не добре – своя простора двокімнатна квартира, ніяких напружень, чого б не жити?

Мене її істерика не чіпала, своєї провини в тому, що сталося, я не бачу. Номер сестри у чорному списку, усіма справами по квартирі займатиметься юрист. Бачитися зайвий раз із сестрою немає жодного бажання.

Ми дуже кохали одне одного. Були разом сім років. Планували спільне майбутнє, сім’ю, народження дітей. Але тут я поїхала відпочивати на море разом зі своїм сином і племінником. Там за

До нас в садочок прийшов хлопчик. Тато хлопчика вирішив познойомитися з вихователями, группою, зайшов у спальню. Привітний, з посмішкою, багато чим цікавився: скільки в групі дітей, чи зимою не сильно холодно, в загальному, про різне запитував. Проблеми почались пізніше, коли виявилось, що спальня не розрахована

Потрібно бути людиною. Завжди! Примудритися захворіти на грип влітку – потрібно вміти. І я це вмію. Звалилася минулої суботи з температурою. Коли я хворіє грипом, то роблю це за всіма