Зіна любила вранці не одразу вставати, а ще трохи поніжитися, подумати та посміхнутися новому дню, тим більше була субота. Але рано-вранці її розбудив дзвінок у вхідні двері. Вона не одразу зрозуміла, прислухалася. Ні, не здалося, хтось завзято дзвонив.

Її чоловік Андрій пішов кудись у своїх справах. Зіна встала і неохоче пішла до дверей. Мабуть, щось трапилося в сусідів, думала вона. На порозі стояла сестра чоловіка Олена та не одна, а з усім своїм сімейством. Через масивну Олену винувато виглядав її чоловік, а за ним підстрибували в нетерпінні двоє хлопчаків. Вони відразу відсунули Зіну вбік і вбігли до квартири.

– У туалет їм треба, ледве дійшли, – мило посміхнулася Олена. Вони зайшли у квартиру. – Давно не бачились, приймай рідню, – намагалася обійняти вона Зіну. Та про всяк випадок відійшла вбік, Олена була на голову вище за неї і вдвічі повніша.

– Чому ж давно, тільки того тижня бачилися, – крізь зуби промовила Зіна.

Рідні чоловіка, мати та сестра із сімейством, жили у невеликому селі в області. У вихідні Зіна та Андрій із донькою часто приїжджали туди, зупинялися завжди біля свекрухи. Там вони й зустрічалися іноді з Оленою за столом, що рясно накривала свекруху. Востаннє ніхто не говорив про те, що сім’я Олени збирається до міста. Зіну не попередили про візит родичів.

– Де Андрій? – поцікавилася Олена.

– А що, він знає, що ви приїдете?

Зіна навіть і не думала запрошувати непроханих гостей далі коридору. Вони стояли на порозі квартири.

– Так, ми йому сказали, що приїдемо, скучили, – все ще не розуміла поганого настрою невістки Олена. – Ось ми вирішили на вихідні приїхати до міста, хлопчакам парк показати.

Зіна зиркнула на їхню велику валізу і неохоче запросила пройти. Непроханим гостям вона виділила маленьку кімнату у їхній двокімнатній квартирі. Доведеться приймати їх, хмурилася вона. Свою доньку вони залишили тиждень тому у свекрухи, і тепер Зіна відчувала себе трохи зобов’язаною родичам чоловіка.

– Давай, Зіно, пригощай нас, – по-господарськи сказала їй Олена, і вся її родина перемістилася на кухню.

– У мене нічого не приготовлено, вибач.

– Так, гаразд, я зараз сама все зроблю. Де тут у тебе що? – Олена безцеремонно відкрила холодильник та почала виймати продукти. Зіна пішла до своєї кімнати і почала дзвонити чоловікові.

– Ти знаєш, що сім’я Олени зараз у нас у повному складі?

– Ой, вибач, забув тобі сказати.

– Ти коли приїдеш?

– Не знаю, ближче вечора, напевно, справ багато.

– А мені що робити?

– Ну що ти як маленька. Родичі приїхали. Невже справ немає? – нічого не розумів Андрій.

Зіна зустрічалася з Оленою тільки, коли приїжджала до свекрухи, і то не кожного разу. Жодних стосунків між ними не було, і тепер вона не розуміла, як поводитися. Вона крадькома визирнула у двері. Олена робила бутерброди синам і щось вже смажила на сковорідці. На кухні увімкнули гучну музику.

Зіна відчула себе чужою у своїй квартирі. Це треба ж, думала вона, заявитися без попередження до практично чужих людей і так поводитися! Вона зателефонувала своїй матері.

– Мамо, до нас приїхала родина сестри Андрія, вони сидять на кухні. Мені ніхто нічого не говорив, не попередили. Ця жінка там щось готує. А мені що робити?

Мати її не зрозуміла.

– Як без попередження? А Андрій де? Він знав?

– Знав, тільки мені нічого не сказав. Він кудись поїхав, а я з кімнати хвилююся вийти. Ой, у мене паралельний дзвінок, чоловік дзвонить.

– Зіна, мені зараз сестра подзвонила. Їй суп навіть нема з чого зварити, давай, збігай у магазин, купи що-небудь. Гроші я тобі перевів, – “втішив” чоловік дружину.

– Мені бігти до магазину? – Здивувалася Зіна. – Щоб нагодувати твоїх родичів?

– Звичайно. Ти забула, як ми гостювали у моєї матері. Вона завжди нас пригощає смачною їжею, такі столи накриває. Давай, збирайся швидше і біжи до магазину.

Зіна як не в себе вдома бочком вийшла з кімнати. На родичів, котрі зайняли всю кухню, вона навіть дивитися не хотіла.

– Я зараз у магазин схожу, – буркнула вона, – продуктів куплю.

– Так давай. Я братові подзвонила, у тебе тут готувати навіть нема з чого. Не розумію, що ви їсте, геть худенька яка, – засміялася Олена. Її чоловік теж відповідно захихотів. Він віддано дивився на свою дружину. – А у нас ось яка сім’я, – гордо сказала Олена.

– Може, ти мені ще й список даси, – вирішила пожартувати Зіна, а та зрозуміла все буквально і відразу написала на листочку що їй треба.

– Ой, тут багато виходить, Ілля з тобою піде.

Чоловік Олени слухняно поплентався за Зіною. Вони мовчки сходили в магазин, мовчки купили продукти за списком і повернулися.

– От молодець. Так, тепер Ілля з хлопцями перекусили та поїдуть до аквапарку. А ми з тобою, Зіно, обід готуватимемо.

Зіна відразу повернулася і вибігла зі своєї квартири. Поїхала скаржитися матері. Все їй ще раз розповіла. Мати замислилась.

– Не знаю що тобі сказати. Адже ти доньку свекрусі залишила майже на місяць відпочивати. Напевно, Андрій гроші їй залишив, але ти нічого не витрачала. Їздите туди часто, вас там пригощають.

Свекруха жила у невеликому селі, поряд був ліс, озеро. Андрій ходив на рибалку, та й Зіні там дуже подобалася, що вже говорити про їхню дочку.

– Це так, я згодна. Звичайно, свекруху я б прийняла, нічого б не сказала, але до чого тут Олена зі своєю родиною? Ти б бачила цих хлопчаків! Вони вже пів квартири рознесли за кілька годин, а Олена всю кухню забруднила. Не знаю, як потім відмиватиму. Ой, а я навіть не спитала, наскільки вони до нас приїхали. Начебто сказали на два дні, а в неї така валіза велика.

– То спитай Андрія, – підказала мати.

Вона зателефонувала чоловікові. – Андрію, а ти не знаєш, наскільки Олена до нас приїхала?

– Не знаю. Сама з’ясуй, а моя справа гроші заробляти, – у слухавці почувся чийсь задоволений сміх. Чоловік у суботу зустрічався з друзями. Все в нього добре, а я тут розбирайся.

– Мамо, а можна я в тебе поки поживу?…

КІНЕЦЬ.