Мама мого колишнього чоловіка, моя колишня свекруха – професійна «купи-продай».

В кінці 80-х років вона працювала в досить таки хорошому магазині, тоді це була дуже почесна та гарно оплачувана професія.

І навіть розповідати не потрібно, це й так зрозуміло, що до цієї людини тягнулися, практично, всі.

Продати з-під прилавка і наварити – це було дуже добре.

Всі з моєю свекрухою намагалися дружити, адже вона працювала в самому потрібному відділі – в м’ясному.

А хліб насущний, який був на той час дефіцитом, а точніше м’ясо-ковбаси, в той час були важливіше золота і шубок, хто жив в ті часи, то дуже добре все це пам’ятає.

Свекруха часто любить згадувати той час.

А в 90-х вона возила баули з Туреччини різного добра і торгувала на ринку, на що був дуже добрий попит, адже такі речі дефіцитні не дістанеш просто так.

В принципі, це все її життя було – ринок, торгівля, але все це було до тих пір, поки не залишила там своє здоров’я.

Тяжкість в ногах та все решта – все звідти, саме з тих часів.

Згодом вона таки вийшла з цього бізнесу, закрила свою справу, вийшла на пенсію, але бажання до навару залишилася з нею, напевно, назавжди.

Щиро кажучи, коли я вийшла заміж за її сина, вона нам дуже допомогла на той час: сама оплатила нам майже все весілля та й грошей хорошу суму ще й подарувала, я була дуже вдячна їй за це.

Моя мама з учительської зарплатою не могла собі дозволити щось подарувати, тим більше в той час вона якось занедужала, її незабаром не стало.

Стали ми з чоловіком жити у мене вдома, спочатку народився перший син, а через два роки – другий синочок вже був у нашій сім’ї.

Коли у нас все було добре з чоловіком, вона дарувала нашим хлопцям подарунки та одяг «від щирого серця», але обов’язково розповідала, скільки їй це коштувало, і постійно нам нагадувала про це.

При цьому, мати мого колишнього чоловіка жалілася, що прямо всі її пенсійні гроші на це йдуть.

Чоловік тоді, після подібних розмов, віддавав їй половину вартості за ці «подарунки» – мовляв, щоб до пенсії протягнути. Адже не хотів, щоб мама всі свої гроші витрачала на нас.

Коли молодшому нашому синочкові не було ще й року, чоловік знайшов собі іншу.

Але навіть не просто знайшов, а ще й закохався в неї, мовляв вона найкраща і найдобріша людина, яка траплялася йому в житті.

Прийшов, розповів мені все, попросив відпустити його – мовляв, дихати без нової пані своєї не можу.

Я його виставила відразу, хоч він і хотів все мирно вирішити, але я сама дуже тоді сумувала.

На аліменти я все ж подала заяву відразу, адже розуміла добре, що сама не зможу забезпечити наших дітей.

Чоловік мені без проблем все відраховує, тут навіть претензій пред’явити не можна, платить нормально і не намагається якось уникнути відповідальності за наших дітей.

Плюс декретні, плюс соціальні відрахування, плюс моя тітка, сестра моєї мами, іноді мені посилає грошики здалеку, адже вона за кордоном зараз живе, та допомагає нам добре. Вона сама дітей не мала, ось і вважає мене за свою дочку, тим більше вона мені ще й хрещена.

Але, хочу наголосити, справа тут зовсім не в грошах, хоча і в них теж.

В моєму житті зараз радості немає, я постійно в побуті, постійно з дітьми, не те, що мій чоловік живе собі сам щасливим життям і насолоджується ним.

А я ну з дітьми погуляю, в продуктовий магазин іноді ходжу, намагаюся закупити багато продуктів наперед, щоб зрідка відвідувати громадські місця, ну і все. Але потрібний одяг – діти ростуть же!

Якщо молодший син доношує все за старшим, то це вже якась економія, маленькому зараз півтора року, але моєму старшому синочкові таки потрібний новий одяг, він швиденько у мене росте.

І ось свекруха вирішила взяти на себе покупку речей.

Каже мені вона якось: «Зараз так все дорого, я не потягну по своїй пенсії. Але зате я знаю, що де дешево, у когось з подружок можу щось з великою знижкою купити, тільки ти мені гроші віддавай, а то я вже не багачка зараз, мені самій зараз складно!»

Ну добре, так і вирішили. Приносить вона мені пакети, ми все розгортаємо, я вибираю, що підійшло, віддаю їй гроші.

За ціною наче хорошою, хоча якщо чесно навіть цін не знаю – не цікавилася, бо давно в дитячі магазини не ходила, хоча знаю, що зараз подорожчало все, довіряла своїй свекрусі, адже це і її онуки, думала, що вона зацікавлена ними сама.

Але потім до мене прийшла подружка, а вона матуся трьох дітей, і ми з нею якось розговорилися на цю тему.

Вона глянула на ці речі і була дуже здивована: за ринковими цінами це, виявилося, дуже дорого, адже вона всі магазини обходила біля нас, мусить економити, адже теж дітей має, тому обирає ретельно.

Я кажу: «Ну як же: ось цінник на бирці наклеєний».

Вона мені: «Подумаєш – свекруха наклейки купила і сама наліпили зі своєю ціною».

На доказ, подружка походила по ринку і пофотографувала спеціально всі цінники з такими ж речами, як у нас.

Я коли побачила, то не могла повірити в таке. Дуже сумно мені, свекруха на своїх рідних онуках ще заробляла гроші в такий непростий час, коли мені було скрутно одній з двома дітьми і я вірила їй, надіялася на підтримку та, хоч якусь, допомогу.

Я хотіла спочатку промовчати, але тут в соцмережах мені написала подруга свекрухи, коли побачила фотографію мого старшого сина в костюмчику:

«Ну треба ж, як костюмчик підійшов твоєму синочкові. Не дарма я його вам віддала!»

Як – віддала? Я в такому здивуванні була, що й словами не передати.

З’ясувалося, що ця жінка ще мені багато речей безкоштовно передала через мою колишню свекруху, а та мені їх продала, ще й на бирки цінники приліпила.

Ну невже рідна бабуся може наживатися на своїх власних рідних онуках? Невже буває таке?

Звичайно ж, я відразу зателефонувала матері свого колишнього чоловіка і сказала все, що думала про неї. Що я кожну копійку економила, а вона її у нас відбирала. Я сказала, що й бачити не хочу її у своєму домі.

Але проблема в тому, що діти бабусю дуже люблять і чекають її з нетерпінням, навіть плачуть за нею, коли вона довго не приходить.

Ось як зараз з нею спілкуватися після цього? Як мені бути і що сказати діточкам?

Діти люблять бабусю, вони не розуміють ще нічого, а я не хочу таке розповідати про неї їм.

Чи варто пускати цю людину у свій дім?

КІНЕЦЬ.