– Мамо, ось я і вдома! – пролунав з коридору басистий голос Андрія. – Не чекала на мене?

– Ой, Андрію, у тебе ще ж мають бути заняття! – Ольга стояла біля плити. – Я не встигла приготувати обід.

– Нічого, мамо, я зачекаю. Я не дуже голодний.

– Знову сухомʼятка? – невдоволено похитала головою мати.

– Не сварися, матусю. Так, з’їв пару пиріжків. У нашій їдальні в інституті вони такі смачні, що я не зміг втриматись.

– Можна подумати, що я гірші пиріжки печу, – трохи засмутилася мати.

– Твої пиріжки ще смачніші, от тільки готуєш ти їх нечасто. А я готовий їсти їх щодня!

Андрій підійшов до матері, щоб обійняти її, але раптом побачив, що очі матері ще не висохли від сліз.

– Мамо, розповідай, що трапилося? Чому ти плакала? – наполегливо запитав син.

– Тобі здалося, синку…

– Я ж бачу! Знову наш сусід вирішив з тобою сваритися?

– Ні, сину, дід Петро тут ні до чого…

– Тоді поясни, в чому річ? Ти ж знаєш, що я не заспокоюся, поки не дізнаюся причину твоїх сліз.

– Який же ж ти в мене дбайливий, синку! – розчулилася Ольга Іванівна. – Не хотіла я тобі розповідати, але, почитай ось це…

Жінка дістала з полиці якийсь конверт.

Андрій сів за стіл і витягнув з конверта листа, написаного неакуратним почерком.

Він почав читати і очі округлив від несподіванки.

Під час читання хлопець напружено мовчав.

– Мамо, але чому ти мені ніколи не казала, що в мене є дідусь?! – нарешті запитав він. – Ти ж знаєш, як мені завжди не вистачало чоловічого виховання.

– Дуже ображена я була на свого дідуся, Андрію. Тому й не стала розповідати тобі про нього…

– Що він такого наробив? За що ти на нього образилася? У листі він пише, що шукав тебе понад двадцять років…

– Тепер я вже думаю, що й не винен він…

…Стосунки Ольги з батьком розладналися з того часу, як він, будучи удівцем, привів в дім нову дружину.

Дванадцять років тоді Олі було. Мачуха при батькові старанно зображала любов і турботу, а ось тільки-но він ішов з дому, як усмішка з її обличчя зникала.

Ольга намагалася скаржитися батькові на мачуху, але він, бачачи, як Тамара лагідно щебече до Олі при ньому, вважав, що доньці просто важко прийняти чужу жінку, тому вона наговорює на неї.

Закінчивши дев’ять класів, Оля поїхала з села у райцентр, вступила в училище. Тим більше, що у батька з Тамарою народилася спільна дочка, Софійка.

У вісімнадцять років Оля закінчила училище і влаштувалася працювати. На роботі вона познайомилася з Василем.

Вже через чотири місяці знайомства Ольга вийшла за нього заміж, а ще через десять місяців народила Андрія.

Тільки цей шлюб важко було назвати щасливим, через три роки спільного життя батьки Андрія розлучилися.

Ольга присвячувала синові весь вільний час, але йому завжди не вистачало чоловічого спілкування. Коли Андрій трохи підріс, часто запитував матір про батька, хотів познайомитися з ним.

От тільки Василь сином не цікавився. Ольга знала, що він має іншу родину і вони кудись переїхали.

Зрозумівши, що побачити батька йому наврядчи вдасться, Андрій почав цікавитись у матері, чи має він хоч якихось родичів чоловіків – дядька, дідуся.

– Ні нікого, – відповіла мати, відводячи погляд.

Зв’язок Ольги з батьком зник, як тільки вона покинула рідну домівку.

Він писав їй листи, але Ольга відповідала на них дуже рідко.

Про те, що дочка вийшла заміж, змінила прізвище та місце проживання, Іван Іванович не знав.

Він продовжував писати листи на адресу гуртожитку, але вони поверталися назад.

Знайти адресу Ольги змогла її зведена сестра, яка була всього на п’ять років старша за Андрія…

…– Мамо, я в суботу поїду в село до діда, – впевнено заявив Андрій, відклавши того самого листа. – Ти зі мною?

Жінка опустила очі й заплакала. Їхати вона не планувала, але сина відмовляти від подорожі не стала.

Вранці, суботнього ранку, Андрій сів на електричку, доїхав до станції, потім пересів на автобус, що йшов повз село діда.

Село було невелике, Андрію подобалася тиша, що панувала там.

Потрібний будинок хлопець знайшов легко, зупинився біля хвіртки, не наважуючись увійти. Дуже хвилююче йому було…

– Ви до кого? – Андрій почув позаду себе приємний жіночий голос.

– Я до Івана Івановича, – озирнувся Андрій і побачив перед собою молоду жінку, віддалено схожу на його матір. – А ви часом не його дочка? Софія?

– Так це я!

– А я його онук, Андрій!

– Правда?! – вигукнула жінка. – Племінник мій, значить. Як добре, що ти приїхав! От батько буде радий! Він тільки недавно дізнався, що онук в нього є. Ти не подумай, Андрію, твій дід ніколи не забував про твою матір і все життя переживав, що так сталося, що образу вона на нього зачаїла.

– Ну, що ж ми стоїмо на вулиці? – сказала Софія. – Ходімо швидше до хати, з дідом тебе знайомити буду!

– Хвилююся я, якщо чесно…

Андрій зайшов до хати.

– Тату, дивись, хто до нас приїхав! – гукнула з порога Софія.

Дід Іван вийшов з кімнати, вдягнув окуляри.

– Внучик мій приїхав! – одразу здогадався він. – Можна я тебе обійму?

– Звісно, дідусю. Чого ти запитуєш ще?

Обійнявши онука, дід Іван пустив скупу чоловічу сльозу.

– А що ж моя донька? – спитав він у Андрія. – Так і не захотіла приїхати?

– Я впевнений, що вона ще передумає, – усміхнувся Андрій.

Того вечора за столом зібралися родичі Андрія, про яких він ніколи не здогадувався.

Прийшли Софія з чоловіком і дітьми, виявилося, що в Андрія є трирічний двоюрідний брат і однорічна сестричка.

Андрій вперше відчув, як це здорово, коли за столом збирається велика і дружня родина.

Андрій залишився в діда з ночівлею.

Недільного ранку, коли хлопець ще спав, його розбудив стукіт у двері.

– Ну, хто там? – почув Андрій незадоволене бурчання діда. – Внуку моєму поспати не даєте! Йому б тут відіспатися гарненько, в селі тихо, не те, що в місті…

Андрій усміхнувся. Хороший у нього дід, як виявилося!

– Доню! Олечко! – раптом почув Андрій вигук діда. – Оце щастя мені за ці дні! А я вже й не сподівався…

– Пробач, тату, безглуздо все вийшло, безглуздо я на тебе образилася, ти не винен був ні в чому, ти мене ніколи не ображав…

– Не будемо старе згадувати… Головне, що ви з Андрійком приїхали!

Андрій із матір’ю почали часто навідуватися у село, Ольга добре порозумілася зі своєю зведеною сестрою Софією.

А Андрій із задоволенням порався зі своїми двоюрідними братиком і сестричкою.

Саме у селі Андрій зустрів свою долю. Таня жила в місті, навчалася в інституті, а в цьому селі жили її бабуся з дідусем.

Весілля було в місті. На весіллі гуляли і дід Іван, і Софія зі своєю родиною.

А дід Іван незабаром ще й двох правнуків дочекався…

КІНЕЦЬ.